«Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст.

Переглядів: 263
«Гетман-изменник»: конструювання образу Івана Мазепи у XVIII ст. В мережі

   Можна виокремити декілька образів гетьмана Івана Мазепи в суспільній свідомості XVIII ст. За ключову дату їх постання слугує 1708 р. Відтак, панегіричний образ гетьмана, рясно обрамлений в античну риторику, в якому він мудрий володар, щедрий меценат, непереможний полководець, після цієї дати змінюється дискурсом негації і прокляття, елементи якого продовжують існувати до сьогодні. В ньому використовувався той самий риторичний потенціал, але з протилежним знаком2. Ці два антагоністичні образи доповнює третій – наративний. Автори козацьких літописів жили в період гетьманування Мазепи і були свідками подій 1708–1709 рр. Утім, означений період, як і сама постать гетьмана в наративних текстах, маргіналізуються й зводяться до окремих, суто інформаційних повідомлень. Їх ідеологічне навантаження має свої особливості.  Наприклад, негативний імідж Мазепи, зазвичай пов’язаний з його виступом проти царя, в «Літописі Величка» набуває іншого персонального змісту: Мазепа – «хитрий махиавель», був ворогом Василя Кочубея – Величкового патрона і покровителя. Автор «Літопису Граб’янки» та Самовидець взагалі нейтрально ставилися до гетьмана. Прикметно, що у трьох класичних козацьких літописах Мазепа – представник «старожитной шляхти украинской»3, «значний шляхтич козакоруский»4. Втім, пізніше усталилася традиція, за якою він позиціонувався як «природний польский шляхтич»5, аби підкреслити непричетність «малоросійського народу» до його вчинку.

Зупинимось на ще одному із образів гетьмана. Він так чи інакше пов’язаний з усіма попередніми. Йдеться про образ «гетмана-изменника». Спробуємо визначити історичне та правове підґрунтя його появи, методи та особливості конструювання з позиції суб’єкта – імперської влади, її ідеологів та репрезентантів.

Перші спроби регламентувати правопорушення, пов’язані з «изменой», зроблені ще наприкінці XIV ст. У Псковській судовій грамоті фіксується термін «переветник» на позначення неблагонадійної, в сенсі політичної лояльності до володаря, особи. Пізніше, вже в московських судебниках його було замінено на «крамольник», «градский сдавец»6, що були синонімами до слова «изменник». У Московській державі в другій половини XV ст. з’являються своєрідні угоди про політичну лояльність – так звані «крестоцеловальные записи о неотъезде», в яких колишні удільні князі, що стрімко втрачали свій статус і бояри запевняли великого князя у відсутності намірів перейти на службу до інших державців. Порушення умов таких угод вважалося актом зради – «изменой»7. Ідеологія Московського царства значною мірою ґрунтувалася на ізоляціонізмі, який став особливо актуальним у часи після Смути. Відтак перехід кордону без дозволу царя, а також будь-який зв’язок з іноземцями розглядалися саме як «измена». При цьому не важило, чи були такі дії потенційно небезпечними для країни й правлячої династії. «Закордоння» уявлялося «нечистими» теренами, де проживали «паписты, люторы, магометане» – однаково ворожі єдиному істинно-християнському Царству8. Крім цього, «измена» мала формальну ознаку – порушення, зміна умов, що були зафіксовані в записі підданого про особисту вірність московському володарю. В XVII ст. хрестоцілувальні записи мали вже не індивідуальний характер угоди володаря і його васала. Вони ставали загальною формулою вірнопідданської присяги служилих людей монарху при його вступі на престол9. Ширше трактування такого злочину як «измена» тісно пов’язане з посиленням самодержавства, з тими змінами, що пережив політичний устрій Московського царства у XV–XVII  ст.10 Ці зміни фактично призвели до зміни статусу всіх служилих людей, які в результаті потрапили у повну особисту залежність від правителя і трактувалися як «государевы холопы»11.

 

В «Соборном уложении» 1649 р. поняття «измена» регламентоване чіткіше. Зокрема, в розділі 2 містилося відповідне положення: «А будет кто царьского  величества  недругу город здаст изменою,  или кто царьского величества в городы примет из иных государьств  зарубежных  людей  для  измены же»12. Його трактування  на практиці залежало від низки факторів. Наприклад, за спостереженнями Гєоргій Тєльбєрга, виступи «служилых людей» у Москві й Сибіру за об’єктивними ознаками мали багато спільного, однак перші під час розслідування були потрактовані як «бунт», «заговор» чи «скоп» (колективний виступ, протест), натомість другі – як «измена», тобто значно тяжче правопорушення, бо в таких діях влада вбачала небезпеку для себе13. У регіонах, де існували колись власні державні традиції – Сибір (Сибірське ханство), Лівобережна Україна-Гетьманщина,  увага до подібних випадків була особливо прискіплива. Про це, зокрема свідчать численні інструкції від центральних властей місцевій колоніальній адміністрації аби ті стежили, щоб в «тамошнем народе» не було ніяких «шатостей» та «измен»14.

2017 09 11 bovgyria 02

Виступ Івана Мазепи кваліфікувався згідно із «Соборним уложением» 1649 р. як «большая измена», яка, на відміну від «измены партикулярной», передбачала вилучення частини території з-під суверенітету російського монарха15. Як зазначив Євгєній Анісімов, подібне трактування було характерним для імперського сприйняття підданства інших народів, що входили до складу імперії, як акту незмінного і вічного, а будь-яка спроба зміни розцінювалася як державна зрада. Самодержавство, продовжує дослідник, розглядало гетьманів України  XVII–XVIII ст., подібно до своїх князів і бояр XV ст., як «государевих холопов», вихід яких із підданства царя зі своєю землею вважався «воровством» і «изменою»16.

Український вимір поняття «измена» як політичного злочину мав свої особливості. Якщо проаналізувати тексти царських указів, листування вельмож, посадовців, звинувачувальні акти, в яких зафіксовано протиправні дії українських гетьманів, звинувачених у зраді, то можна виділити кілька основних деталей, що дозволяють розкрити суть трактування «измены» у XVII – поч. XVIII ст. Зазвичай під це поняття потрапляють такі дії, як порушення євангельської клятви, зносини з іноземними монархами, злочини проти православної церкви. Прикметно, що ім’я гетьмана, який учинив «измену», вживалося відтепер у зневажливій манері – «по-холопськи». Цим актом мали на меті принизити колишнього гетьмана, нівелювати його попередній статус, передусім в очах його колишніх підданих, звести його, навіть формально, до рівня «государева холопа».

 

Гетьман Порушення клятви Зносини з іноземними монархами Злочини проти православ’я «нове ім’я»
Іван Виговський17 «Забыв старх Божый и крестное целование и нашу Великого Государя милость постави в презренне» [зносини з кримським ханом, польським королем, Гадяцька угода] «гонитель вех правосланых християн». «…хотя церкви Божии до конца разорить» «Ивашко Выговский»
Юрій Хмельницький18 «не помятуя свое пред Святым Евангелие с клятвою обещание и крестное целование» [зносини з поляками й татарами, Чуднівська угода] [сприяв розоренню православних храмів поляками й турками] «Юрась», «Юраско»
Іван Брюховецький19 «забыв обещание пред Святым Евангелие» [зносини з польським королем] «горше бусурман гонит нашу християнскую церковь, хотя церкви в запустение предати» «Ивашко Брюховець-кий»
Дем’ян Многогрішний20 «Забыв Господа Бога и свое пред Святым Евангелием обещание и государеву премногую милость» «хотел поддаться турскому султану» «хотел отдать православных в нестерписую бусурманскую неволю»; «православных християн хотя крови разлития» «Демко Игнатов», «Демяшко Игнатьев»
Іван Мазепа21 «забыв страх Божий и крестное свое к Нам Великому государю целование» «переехав к королю шведському, дабы малороссийской край отдать в порабощение еретикам шведам и под иго полякам» «церкви святые сквернил», «превращение в римскую веру и унию” «Ивашка Мазепа»

Таким чином, дії Мазепи постають цілком пересічними в низці «измен» українських гетьманів. Сам же зміст злочину, у візії московських урядовців, тримався на «трьох китах» – порушення клятви, зносини з іноземними монархами, антиправославні вчинки. Порівнюючи антимазепинські пасажі в офіційних текстах 1708 р. з іншими, які містять звинувачення попередників Мазепи, легко помітити їх подібність. Очевидно, автори царських маніфестів 1708 р. брали за взірець аналогічні зразки XVII ст., вибудовуючи звичну схему.

Втім, Пьотр І розумів, що таких аргументів, аби відвернути від Мазепи його прихильників, уже не досить. Українці, перебуваючи довгий час у політичному просторі Речі Посполитої, сприймали вчинок Мазепи як один із багатьох конфліктних епізодів між їхніми гетьманами й московськими царями. Той факт, що гетьман оголошувався московськими урядовцями зрадником, не мало аж надто великого впливу на кількість його прихильників чи антагоністів22. Те ж саме відбувалося й по інший бік конфлікту. Царю Алєксєю Міхайловічу не спадало на думку розгорнути проти Івана Виговського широку ідеологічну кампанію, хоч той зрікся підданства царю на користь польського короля та ще й розгромив вщент московську армію. Те ж саме можна сказати й про ситуацію з Іваном Брюховецьким, який понищив московські гарнізони в містах Гетьманщини, а чи з Юрієм Хмельницьким, що у найвідповідальніший момент залишив московські війська та перейшов на бік польського короля23.

2017 09 11 bovgyria 03

Орден Юди. 1709 р. Срібло

 

Чому саме Мазепа став об’єктом гострої ворожості й нищівної пропаганди, а його явні й надумані прихильники – об’єктами жорстоких переслідувань? Можна припустити, що вирішальну роль відіграла особиста позиція царя24. Невдовзі після вступу на престол, особливо після перших перемог в Азовських походах, він став ініціатором творення нового сценарію і міфу свого правління. В основу творення символічного образу царя було покладене  ототожнення його з Христом, а його наближених – із апостолами. Певним інструментом єднання Пєтра з колом довірених осіб  стало запровадження в 1698 р. ордену Андрєя Пєрвозванного. Серед його кавалерів – особливо наближених до монарха персон, став і Іван Мазепа, який отримав відзнаку другим після боярина Фьодора Головіна – адмірала новоствореного морського флоту. Перехід Мазепи на бік шведського короля уявлявся (і був використаний тодішньою пропагандою) як акт зречення Юдою Христа. Невдовзі був створений й орден Юди, яким планувалося «нагородити» гетьмана, прилучивши його до диявольського братства ворогів Христа25. Химерні обряди «страти» й спалення опудала Мазепи, символічне позбавлення його членства в ордені були складовими сценарію дискредитації гетьмана, його прихильників й симпатиків.

2017 09 11 bovgyria 04

З книги: Эрнест Зицер. Царство преображения: священная пародия и царская харизма при дворе Петра Великого., М. 2008.

Апофеозом такого сценарію стало церковне прокляття гетьмана – анафема, яка мала легітимізувати монарший гнів ще й в церковній площині. Світогляд населення Гетьманщини, як і більшості людей ранньомодерного часу, значною мірою складався під впливом церкви. Відтак анафема мала знищити образ Мазепи як православного християнина, світського правителя, чий авторитет підтримувався зокрема за рахунок його меценатства, покровительства Православної церкви. Це був потужний інформаційний крок, оскільки церковний амвон у той час залишався подекуди єдиним джерелом інформації про політичне життя.

Рішення про анафемування Мазепи було прийнято незадовго після звістки про його перехід на шведський бік. Про це довідуємося із листа царя місцеблюстителеві патріаршого престолу Стефану Яворському від 31 жовтня 1708 р. Його зміст, переповнений нищівними епітетами на адресу гетьмана як віровідступника, порівняння його з Юдою, не лишає сумнівів у існуванні прямого монаршого наказу для проведення цього акту: «…того ради извольте оного за такое его дело публично в соборной церкви проклятию предав»26.

Після такого розпорядження 12 листопада того ж року в Москві й Глухові був проведений відповідний церковний обряд. В Успенському соборі Московського кремля його очолював Стефан Яворський, чия проповідь під час служби «Трость, ветром колеблема, то есть непостоянство и жалостная измена Мазепы»27, по суті була спробою церковної легітимації світського рішення. Яворський вдається до поетичних аналогій, порівнюючи Мазепу з тростиною, що хилиться, куди повіє вітер, на відміну від маслини, що має тверду основу та воліє зламатися й загинути, аніж через хитрість залишитися цілою. У проповіді йшлося, що впродовж 20 років Мазепа виявляв себе вірним царю та був не лише маслиною, а «дубом и кедром ливанским мнился быти непреклонным». Однак все змінилося, варто лише було подути вітру із «уст льва свейського»28. Яворський, в пошуках легітимації прокляття Мазепи, наводить також приклади із Біблії про відступництво євреїв від Мойсея, прокляття Господом через пророків «винограду ізраїльського», який давав кислі плоди, а також аналогії з прокляттям Христом смоківниці, яка не мала нічого, окрім листя29. Проповідник йде далі, порівнюючи царя Петра із сонцем, а гетьмана Мазепу із денницею – вранішньою зорею – символом Люципера в християнстві. Водночас у проповіді зроблена спроба «вивести з-під удару» всю Гетьманщину, Військо Запорозьке, старшину, які не підтримали гетьмана. Вони порівнюються з небесним воїнством: «Уподобистеся Михаилу архистратигу и ангелом его, яко супротиву стасте бунтовщику, сатане, хоботом своим третию часть звезд с небесе отторгнути хотящему»30.

 

Зміст «Слова» Яворського, попри активне використання аналогій зі Святого письма, не давав достатньо підстав для анафемування. Василь Біднов підкреслює, що, згідно з проповіддю, гетьмана Мазепу піддано прокляттю виключно за «измену и віроломство», тобто за вчинок суто політичний, антидержавний, який не має нічого спільного зі злочинами проти віри та православ’я. А це прямо суперечило церковним канонам. Згідно з ними, анафема (грец. Ανάθεμα – відлучення, прокляття) вважалася найвищим покаранням, встановленим у 451 р. на Халкидонському Вселенському соборі. Його мета та зміст полягали у необхідності захисту церковної громади від людей, що становлять для неї небезпеку. Підставою для анафеми могли бути єресь, кровозмішання. Існувало два види відлучень – тимчасове й довічне. Останнє накладалося на єретиків та порушників християнської моралі, якщо їхня провина була доведена. Якщо ж звинувачені у злочині проти церкви не визнавали своєї провини й наводили аргументи на свій захист, то таких осіб не можна було відлучати від церкви. Адже анафема, що накладалася на будь-кого без добровільного визнання своєї вини, була незаконною, а тому – недійсною31.

На відміну від проповіді С. Яворського, де містилося порівняно мало політичних пасажів й вказівок на пряму вину Мазепи в порушенні церковних канонів, в так званих «архієрейських грамотах» ці аспекти артикульовані виразніше. Йдеться про грамоти українських церковних очільників, серед них митрополита Йосафата Кроковського, архієпископів Іоана Максимовича та Захарія Корниловича. Всі вони майже ідентичні за змістом і в цілому повторювали зміст світських царських маніфестів про наміри гетьмана запровадити унію й віддати малоросійський народ в польське ярмо. Ці грамоти переслідували дві мети. Одна із них – інформаційна: роздруковані тексти прибивалися на дверях церков для ознайомлення з ними великої кількості людей. Друга мета полягала у створенні видимості соборності, тобто колективного рішення архієреїв Гетьманщини про вчинення прокляття її колишньому очільнику32.

Про «політичність» й світський слід в анафемі гетьмана Мазепи свідчить хоча б факт листа гетьмана Івана Скоропадського до київського митрополита Й. Кроковського. В ньому міститься фрагмент, де йдеться про необхідність зняти прокляття з тих прибічників Мазепи, які його полишили та повернулися на царську службу: «клятву, во время измены, на них наложенную [цар] повелел с них сняти»33.

Практика використання церковної анафеми в політичному судочинстві широко відома в Московському царстві. Її метою передусім було – унеможливити політичні дії опонентів влади або ж покарати за вже скоєні злочини проти монарха й держави34. У всіх відомих випадках «політичного анафемування» роль світської влади була вирішальна. Вона виступала замовником, а церковні ієрархи – виконавцями. Так, цар Васілій Шуйскій у своїй грамоті віддавав наказ архієреям накласти прокляття на самозванця Грігорія Отрєпьєва. Через самозванство й «многие воровские замыслы над московским государством» за наполяганнямм царя Алєксєя Михайловича був підданий анафемі самозванець Тімофєй Анкудінов, що видавав себе за царевича Сімєона. За політичні злочини, що становили загрозу правлячій династії, також був проклятий Стєпан Разін35. Утім, анафема Мазепи лише позірно вписувалася в даний контекст, бо гетьман не зазіхав на монарший статус і не мав жодних планів посісти московський престол. Відтак, анафема була виключно актом свавілля царя, елементом політичної гри.
2017 09 11 bovgyria 05 

Пьотр І. Гравюра Якуба Хоубракена з портрету Карла Моора (1717)

 

Перехід Мазепи на бік іноземного володаря в 1708 р. вже не вимірювався такими ж категоріями, якими оцінювалися аналогічні вчинки його попередників у XVII ст. За часів правління Пєтра І набувають популярності патримоніальні ідеї про державу як «благо для усіх підданих». Поряд із концептом сакральності монарха починав конструюватися міф про «батька вітчизни» – покровителя усіх її мешканців36. Виступ Мазепи в такому контексті презентувався вже не як особиста зрада монарху, а як акт державної зради, направлений проти загального блага37. Це вплинуло й на подальшу долю української автономії. У так званих Решитилівських статтях 1709 р., що стали відповіддю царя на прохання гетьмана І. Скоропадського про підтвердження традиційних прав і вольностей, міститься один дуже символічний фрагмент. Там, де йдеться про недопустимість втручання царської адміністрації у внутрішнє  судочинство Гетьманщини, зауважено, що це не стосується «государственных дел яко измена и прочее»38. Ці слова фактично регламентували початок політичного судочинства в Гетьманщині з усіма властивими йому атрибутами. Категорії «державний інтерес», «государев интерес», «государственное дело» та пов’язані з ними «слово і діло», тобто «політичні злочини» (переслідування за образу честі монарха, будь-які висловлювання й вчинки проти символів його влади), стають невід’ємною частиною суспільно-політичного життя автономії. «Государев інтерес» саме у цей час переважує традиційні права і вольності, ставиться понад ними, адже до виступу Мазепи політичні злочини в Гетьманщині, за окремими винятками, не фіксуються.

Андрій Бовгиря,  кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,  Інститут історії України НАН України. Автор монографії «Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII ст.» (Київ, 2010). Коло наукових зацікавлень козацьке літописання, історіографія і соціальна історія Гетьманщини.

 

  1. Паперовий варіант тексту буде надрукований у найближчому випуску наукового часопису «Соціум».
  2. Сазонова Л. Гетман Мазепа как образ панегирический: из поетики восточнославянского барокко // Mazepa e il suo tempo. Storia, cultura, società. Mazepa and his time. History, culture, society. – Alessandria, 2004. – P. 487.
  3. Літопис Самовидця / підготовка до видання Я. Дзири. – Київ, 1971. – С. 146.
  4. Величко С. Летопись событий в Юго–Западной России в XVII веке. – К., 1851. – Т. ІІ. – С. 342.
  5. Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах. – М., 1847. – С. 116.
  6. Тельберг Г. Очерки политического суда и политических преступлений в Московском государстве XVII века. – М., 1912. – С. 51.
  7. Там же. – С. 70.
  8. Анисимов Е. Дыба и кнут. Политический сыск и русское общество. – М., 1999. – С. 29-30.
  9. Тельберг Г. Очерки политического суда и политических преступлений в Московском государстве XVII века. – С. 71-72.
  10. В часи Петра І хоч і було частково змінено ставлення до закордону як ворожого простору, втім у «Військовому артикулі» категорія «измена» зберігалася. Тут цьому злочину надавався військово-державний зміст (втеча до ворога під час військових дій або сприяння йому). Окрім цього, державна зрада розглядалася як «злочин проти підданства». Іншими словами – «изменой»  вважався сам намір вийти із підданства монарха.
  11. Анисимов Е. Дыба и кнут. – С. 29.
  12. Соборное уложение 1649 г. / под ред. М.Тихомирова, П. Епифанова. – М., 1961. – С. 72.
  13. Тельберг Г. Очерки политического суда и политических преступлений в Московском государстве XVII века. – С. 70.
  14. Полное собрание законов Российской империи. – Т. 1. – № 236, 262, 265, 413, 426, 427; Т. 3. – № 1336, 1542; Т. 4. – № 1579, 1594.
  15. Соборное уложение 1649 г. – С. 30-31. З середини 1690-х рр. до 1708 р. роль «головного зрадника» для офіційної пропаганди «виконував» голандський інженер Яков Янсен. Під час російсько-турецької війни він перейшов на бік турків й керував обороною Азова. Зображення «Якушки-изменника» було поміщено на тріумфальній гравюрі з нагоди взяття Азову (1700). Див.: Чухліб Т. Іван Мазепа: до дискусії про розкриття проблеми «вірності» і «зради» українського гетьмана в російській офіційній традиції та історіографії // Україна в Центрально-Східній Європі. – Вип. 12-13. – К., 2013. – С.326-327.
  16. Соборное уложение 1649 г. – С. 31.
  17. Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗР). – СПб., 1830. – Т. 1. – № 236, 262, 265.
  18. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Руси (далі – АЮЗР). – СПб., 1873. – Т. 8. – С. 202, 223, 312, 333; Акты Московского государства. – СПб., 1901. – Т. ІІІ. – С. 191.
  19. ПСЗР. – Т. 1. – № 426, 427.
  20. АЮЗР. – К., 1877. – Т. 9. – С. 693-695, 697, 804-806.
  21. ПСЗР. – Т. 4. – № 2209-2212.
  22. Subtelny O. Mazepa, Peter I and the Question of Treason // Harvard Ukrainian Studies. – 1978. – № 2. – Р. 176-180.
  23. До цього переліку можна долучити також Петра Дорошенка або Івана Сірка, чиї політичні пріоритети не раз змінювалися, однак відношення до них московського царя залишалося навіть прихильним (Таирова-Яковлева Т. Иван Мазепа и Российская империя. История «предательства». – М., 2011. – С. 3-4).
  24. Як зауважила Тетяна Таїрова-Яковлева, Петро І любив маніпулювати подіями, використовуючи їх на свою користь. Роблячи з Мазепи породження пекла, він, наприклад, в 1719 р. видав указ про траур в Росії за померлим Карлом XII (Таирова-Яковлева Т. Иван Мазепа и Российская империя. История «предательства». – С. 371).
  25. Зицер Эрнест. Царство Преображения: священная пародия и царская харизма при дворе Петра великого. – М., 2008. – С. 85-100.
  26. Біднов В. Церковна анатема на гетьмана Івана Мазепу // Мазепа. Збірник. – Варшава, 1938. – Т. 2. – С. 41.
  27. Там само. – С. 48-50. Текст проповіді надрукований: Слово перед проклятием Мазепы митрополитом Стефаном // Труды Киевской духовной академии. – 1865. – Т. 12. – С. 502-506.
  28. Слово перед проклятием Мазепы митрополитом Стефаном. – С. 503.
  29. Там само. – С. 503-504.
  30. Там само. – С. 505.
  31. Ковалевська О. Зняття анафеми з Івана Мазепи: історія питання та сутність реалій // Історія та правознавство. – 2008. – № 11(147). – С. 4. Див. також: Осадчий Ю. Про правомірність анафеми гетьману Івану Мазепі // Світогляд – філософія – релігія. – 2014. – Вип. 5. – С. 95-105.
  32. Біднов В. Церковна анатема на гетьмана Івана Мазепу. – С. 51.
  33. Там само. – С. 62.
  34. Лотоцький О. Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи // Мазепа: Збірник. – Т. 2. – Варшава, 1939. – С. 57.
  35. Там само. – С. 59-60.
  36. Уортман Р. Сценарии власти. Мифы и церемонии русской монархии. – Т. 1. – М., 2004. – С. 96-97. Тетяна Таїрова-Яковлева підкреслює, що в працях деяких сучасних істориків вчинок Мазепи трактується і як військовий злочин, відтак його фігурант підлягає смертній карі згідно з законами військового часу і за рішенням військового суду. Однак, Пьотр І і його оточення ніколи не трактували титул гетьмана як військовий чин. Термін «Військо Запорізьке» розглядався як суто політичний, а відносини між двома державними суб’єктами – Московським царством й Гетьманщиною/Військом Запорозьким регламентувалися чинними на той час Коломацькими статтями. Див.: Таирова-Яковлева Т. Мазепа – М., 2007. – С. 219-220.
  37. Subtelny O. Mazepa, Peter I and the Question of Treason. – Р. 179.
  38. Письма и бумаги Петра Великого. – М., 1950. – Т. 9. – С. 323.
OnPress.info
Джерело: http://www.historians.in.ua/index.php/en/post-mazepa/2280-andrij-bovgirya-getman-izmennik-konstruyuvannya-obrazu-ivana-mazepi-u-xviii-st
Жми «Нравится» и читай наши лучшие посты в своей ленте.

Хуго Шмайссер в своих воспоминаниях пишет: «Если бы не этот придурок Миша Калашников…
Хуго Шмайссер в своих воспоминаниях пишет: «Если бы не этот придурок Миша Калашников…
Хуго Шмайссер в своих воспоминаниях пишет: «Если бы не этот придурок Миша Калашников, который вечно путался…
Первая битва человечества: что это было?
Первая битва человечества: что это было?
Три тысячи двести лет назад состоялась самая грандиозная битва бронзового века: несколько тысяч человек обстреливали друг…
Захарченко довел ВСУ до истерического смеха! Инцидент с флагом Украины в небе над Донецком войдет в историю: стали известны подробности
Захарченко довел ВСУ до истерического смеха! Инцидент с флагом Украины в небе над Донецком войдет в историю: стали известны подробности
Недалеко от Песок бойцы АТО запустили в небо на воздушных шарах флаг Украины. Сильные порывы ветра…
Почему уничтожили генерала Дудаева
Почему уничтожили генерала Дудаева
 21 апреля 1996 года был убит президент Чечни, мятежный генерал Джохар Дудаев. Дудаев справедливо потребовал от…
АТОМНИЙ ВИБУХ В ДОНЕЦЬКІЙ ШАХТІ. ЕКСПЕРИМЕНТ 1979 РОКУ
АТОМНИЙ ВИБУХ В ДОНЕЦЬКІЙ ШАХТІ. ЕКСПЕРИМЕНТ 1979 РОКУ
Відтоді, як Радянський Союз зобов’язався припинити випробування ядерної зброї над поверхнею Землі, сумнівні досліди проводили в…
Легендарный наемник “Конго” Мюллер – судьба “дикого гуся”
Легендарный наемник “Конго” Мюллер – судьба “дикого гуся”
«Майор Зигфрид Мюллер кажется сегодня почти выдуманной фигурой: трудно себе представить, чтобы в одном человеке соединились…
СОЛДАТСЬКИЙ КАЙФ: ЧИМ ПЕРЕМАГАЮТЬ СТРАХ І БІЛЬ
СОЛДАТСЬКИЙ КАЙФ: ЧИМ ПЕРЕМАГАЮТЬ СТРАХ І БІЛЬ
Страх смерті заважає виконувати завдання сучасним солдатам. Фахівець з психології вбивств Дейв Гросман наводить статистику, за…
Полина Орловская «Дневник киевлянки»
Полина Орловская «Дневник киевлянки»
«Комсомольская правда» продолжает публиковать подлинные свидетельства русских людей о подлинных события, происходящих в Киеве под жовто-блакытной…
ОТРИЦАНИЕ ОЧЕВИДНОГО ИЛИ ЧТО ЖДЕТ ОККУПИРОВАННУЮ ЧАСТЬ ДОНБАССА?
Вся внешняя политика Кремля строится, и всегда строилась на отрицании очевидного. Оккупировав часть Донбасса, после аннексии…
Франко-индейская война как часть Семилетней войны…
Франко-индейская война как часть Семилетней войны…
Семилетняя война – одна из первых, сражения которой происходили в разных частях Земли. Англия, поддерживаемая Пруссией…