Гетьманська булава:від майстра до володаря

Переглядів: 110
Гетьманська булава:від майстра до володаря В мережі
Гетьманські клейноди виробляли майстри золотарського цеху. Таких фахівців не було в Батурині, вони працювали в Києві та інших містах. Гетьмани майже завжди віддавали перевагу київському золотарському цеху, адміністрація якого перебувала на Дніпрових схилах біля Києво–Печерської лаври, ближче до Микільського військового собору. 
За часів правління Івана Самойловича й Івана Мазепи Київським золотарським цехом керував гетьманський майстер, сніцер та ювелір Євстафій Золотар або Остап, що перебував під опікою капітули (духовного правління) Києво–Печерської лаври. Серед київських золотарів славилися майстерністю також Іван Равич, Роман Якимович, Олексій Іщенко, Іван Давидович.

Срібна таріль роботи Івана Ревича.

До київських золотарів залучалися майстри з інших міст, зокрема Анатолій Антонович із Ромен, Михайло Іванович із Переяслава. Саме цим золотарським майстрам наприкінці XVII — на початку XVIII ст. гетьмани замовляли булави та інші клейноди. У випадку державного замовлення гетьман викликав до Батурина делегацію київських ювелірів і золотарів, із якими укладав угоду на виготовлення клейнодів. Поет Климентій у вірші «О золотарях» оспівав красу цехової праці:
Золотаря треба би ангелом рівняти,
Же може небеснії сосуди зробляти.
А то в такії ціль те не інак ставає,
Іж всякий щирозлотний посуд Небо має.
Наприклад: як то митри ілі патериці,
Там бо царскії вінці, скиптри в Божій десниці.
І проче може ся все зась знайдовати,
Которе звикло зде в нас на землі бувати.
Меновите: велможних гетманів булави,
До которих потреба хотящим голови.
А інші війскові ділають клейноди
І приличнії воїнам різнії приміоти,
І пояси ділають срібнії мудриї,
І євангельські бляхи роблять премудриї,
І осіб капітулам ділають печатки,
О которих іж не знаєм, як речи почати.
Далі у вірші перераховано інші речі, які виготовляли золотарі, — кубки, шаблі, посуд, сагайдаки.
Серед київських золотарів вишуканою майстерністю виділявся Іван Равич, якого Іван Мазепа запросив для виконання своїх завдань. Очевидно, що під керівництвом Євстафія Золотаря Іван Равич працював над виготовленням гетьманських клейнодів. Але оскільки з того часу залишилося мало пам’яток, тому проаналізувати цей процес важко. На замов­лення Івана Мазепи, з 1703 року майстер Равич працював над виготовленням посуду для гетьманського двору.

З його проектів відомі кубки–чарки для Івана Мазепи із зображеннями гербів українських гетьманів. За тогочасною традицією таких предметів мало бути шість або дванадцять, але до нашого часу залишилося лише два. Йдеться про кухоль з гербом «Курч» Івана Мазепи, що зараз зберігається в експозиції Чернігівського історичного музею. Також про подібний кухоль–чарку з гербом «Абданк» Богдана Хмельницького, що зберігається серед запасників Харківського історичного музею. Крім того, Іван Равич уславився виготовленням у першому–третьому десятилітті XVIII ст. чеканних оправ до друкованих книжок найвідоміших українських бібліотек — гетьмана, київського митрополита та Києво–Печерської лаври.
Варто відзначити громадську позицію золотаря, бо Іван Равич був райцею Київського магістрату, а отже, разом із київськими війтом і бургомістром неодноразово делегувався до Батурина. Лише за часи Мазепи відомі три звернення київської міської влади до гетьмана, у другій і третій з яких брав участь Іван Равич: 1687 року київські міщани дорікали Мазепі про порушення земського самоврядування; 1699 року київський війт Іван Биковський з делегацією бурмістрів і райців звернувся про підтвердження привілеїв польських королів і шляхетського земського права; 1705 року київська делегація у Батурині просила про реставрування місцевої ратуші. Відомо, що цар Петро І відгукнувся на ці прохання та затвердив звернення київських міських делегатів і рішення Івана Мазепи про шляхетське земське право Києву назавжди.
Батурин у поезії Пилипа Орлика

У поемі «Альцід руський», присвяченій гетьманові Івану Мазепі, Пилип Орлик, тоді митрополичий писар, у кількох сюжетах описав Батурин. У творі автор зобразив переможне повернення Запорозького війська після Кримської кампанії та святкування з цієї нагоди в гетьманській столиці. У першому сюжеті автор зобразив радісне тріумфування Івана Мазепи під час в’їзду до Батурина:
Альцід (гетьман), перемігши орду,
Звитяжно в’їжджає в руську
(українську) Тарпею (столицю).
Зараз розважливо замовкну,
Бо він першим тріумфально кричить: «Ура! Ура!»
У другому сюжеті автор описав загальний піднесений настрій батуринців і пошанування ними запорозьких козаків. За багатим бароковим поетичним стилем Пилипа Орлика (де пальми означали нечувану радість, а в образі богині Флори зображено святкування) простежуються столичні урочистості:
Кривавий гнівний Марс їм був булатом.
Старшина перебувала в золотистому Тельці
В одному кроці, при панському боці.
Їх вітчизняна хоругва захистила
Та дарувала багаті жнива.
Їх зустріли переможні пальми і лаври,
Які гаптує у Капітолії (резиденції) Флора,
Де широкі дороги устелені нарцисами.
Тут лампи палають вогнем тріумфальним
І гучно звучить пеан: «Ура, Русь (Україна), постане!»
Від гетьманської шабли загинули махмет і його сини.
Наведені віршовані приклади належать до найкращих зразків української барокової літератури.


Страви до гетьманського столу

Бути запрошеним до гетьманського столу мав за честь кожний старшина. Батуринські бенкети супроводжувалися вітальними на честь гетьмана та патріотичними промовами гостей, декламуванням творів придворних поетів. Для гостей між промовами грали музики, а бенкети нерідко завершувалися балами. Гетьманські бенкети тривали довго й завершувалися пізньої ночі.

Кухня гетьмана перебувала у віданні володаря Батуринського замку. Цю посаду наприкінці XVII ст. посідали Лук’ян Жоравка, потім Никифор Лук’янович, Іван Чарниш, Тимофій і Василь Чуйкевичі. Продукти харчування постачалися до гетьманського столу з великопанських маєтків. Гетьманський кухмістер укладав угоди з генеральними старшинами, де кожний дім спеціалізувався на постачанні певного харчу. Втім віддавали перевагу родині Забіл.
У одному з листів Іван Чарниш дякував знатному військовому товаришеві Івану Забілі за надіслане гетьманові пиво: «Ізволилесь Вашмость мосцивий пан через умисльного свого обіслати пивом мартовим ясновелможного добродія Його милості пана гетьмана і саму вельможну її милість добродійку. Котрого, за донесенням моїм, принято бочок три до пивниці вельможного добродія, а четверту до самої добродійки пивниці отдалем. З которого одісланя вдячен вельце ясновелможний добродій пан гетьман, і рейментарскою ласкою і респектом приобіцує Вашу мость мосцивому пану нагорожати».
Тогочасна кухня була ареною боротьби впливів жирної сарматської кухні з легкою паризькою. Вишуканий люксусовий стіл, насамперед, орієнтувався на французьку кухню. Стало модним кислий смак поєднувати з солодким. На гетьманській та великопанській кухні мигдаль, родзинки та цукор, який тоді коштував дорого, подавали навіть до м’ясних страв, які ще поливали медом або сиропами. Тоді в Україні був популярний кулінарний посібник Станіслава Чернецького.
В Україні випускали різні сорти пива, з яких найпопулярнішим було «Аква віта» (подібно до сучасних брендів «Оболоні» або «Сармата»). Відомо й про виробництво шампанського, яке називалося «сектами». Шляхетство та старшина ласували вином власного виробництва, а до гетьманського столу нерідко подавали привозне французьке або угорське. Письменник Самійло Мокриєвич стверджував, що вино належало до «трунків знаменитих».
Українська горілка славилася й у Московії. Для пересічних батуринців були відкриті питні шинки або корчми. В українській культурі корчма відігравала різні функції — була місцем відпочинку мандрівників або зустрічей і забав місцевого населення. Тут укладали угоди, грали весілля, відзначали дні народження, хрестини. Корчми будувала заможна шляхта у своїх маєтностях, духовенство та козаки. Відомі назви корчем зосереджували пересторогу — «Погулянка», «Втрата», «Злодійка», «Мордовня».
Не минало тижня, щоб заможного пана не відвідували гості й не було танців. Гетьманське шляхетство відвідувало один одного постійно, при цьому не мало жодних розрахунків під час візитів. Нерідко одна родина гостювала в іншої кілька тижнів. Добре погулявши, вони разом відправлялися до третьої родини, а потім — до четвертої. Цілим обозом прибували до Батурина або до іншого міста, де перебував гетьман, і бенкетували на славу. Нерідко вони, окрім великої кількості прислуги, брали з собою в дорогу оркестр музик. Під час відпочинку в чистому полі музики починали грати горлицю або метелицю — і вельможне панство пускалося в танок.
Культура харчування регламентувала вжиток посуду та приборів. Деякі шляхтичі носили виделки за паском і використовували їх у гостях як ознаку шику. Для пиття вина та пива у козацькому товаристві використовувалася братина — великий мідний кухоль із двома ручками, зробленими з одного боку, який передавали по колу. Козацька братина представлена у Музеї Збройних сил України. Гетьмани купували посуд у Чехії та Німеччині. Відомо про срібний сервіз гетьмана Самойловича, який Іван Мазепа використовував не лише на бенкетах козацької старшини, але й вивіз із собою на еміграцію. Козацька старшина купувала посуд, кухлі й чарки в Німеччині та Польщі, з яких особливо популярними були вироби гданських майстрів. Наприклад, лубенський полковник Леонтій Свічка мав кухоль майстра Йогана Роде ІІ, а київський полковник Костянтин Мокієвський володів парними кубками майстра Натанаела Шлаубіца.

Володимир СВЕРБИГУЗ
Булава Богдана Хмельницького

Булава Богдана Хмельницького – один з найголовніших знаків гетьманського титулу – виготовлена з рогу носорога та інкрустована слоновою кісткою. Датується ХVII століттям. Перебувала у приватній колекції польського магната В.Красінського. Нині зберігається в Музеї Війська Польського у Варшаві, куди потрапила після Другої світової війни.

Коли король Речі Посполитої Ян Казимир, вкотре передав Богдану Хмельницькому корогву і булаву від її Величності високої королівської особи, той відмовися та взявши свою булаву сказав “То нехай король має своє, а козацька старшина своє, і один одного не займає”.

OnPress.info
Джерело: https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/12/blog-post_89.html
Жми «Нравится» и следи за нами в Facebook.