ВАЖЛИВО:

Ковалі червоного щастя

Переглядів: 268
Ковалі червоного щастя В мережі

Штурму Зимового палацу, яким його показано у фільмі Сергія Ейзенштейна, в реальності не було.


У жовтні 1917 року в країнітривали передвиборчі перегони до Всеросійських Установчих зборів. Але Тимчасовий уряд зволікав із виборами, і цим скористався Військово-Революційний комітет Петроградської ради. Тимчасовий уряд було повалено.

Кілька місяців доти у Петрограді гриміли передвиборчі партійні мітинги. Ледь не на всіх своїх зібраннях більшовики закликали «скрутити шию буржуям». Їхні противники у відповідь називалиЛеніна «німецьким шпигуном». Мешканці міста вже звикли і до екзотичних закликів маленької маргінальної партії більшовиків (так вони гадали тоді), і до озброєних загонів «червоної гвардії». Корніловський заколот і чутки про наближення німців до Пітера привчили людей спокійно ставитися до «людини з рушницею», що із задоволенням зауважувавЛенін.

Той факт,що одної ночі Зимовий палац (по сумісництву – резиденція Тимчасового уряду і військовий шпиталь) був обстріляний гарматами Петропавлівської фортеці, після чого, потіснивши ланки захисників, до нього увійшов загін прибічників ВРК,– нікого не здивував. За висловом Троцького, події,яка докорінно змінила історію їхнього міста і їхньої країни,мешканці Петрограду тієїночі майже не помітили.

Гвардія, червона і не тільки

Штурм зимового палацу,фактично,почався біля барикад, поспіхом складених із дров, загони Червоної гвардії почали тіснити роти юнкерів та дівчат-«ударниць». Сутичка відволікла увагу захисників від периметру палацу, що дало змогу більшовикам Чудновському і Антонову-Овсієнко на чолі групи з 40 матросів проникнути в середину будівлі і заарештувати членів уряду.

Міністри Тимчасового уряду мали б нігті гризти з пересердя: Червону гвардію озброїли саме вони.

Червона гвардія офіційно була створена 17 квітня 1917 року згідно «Тимчасового положення про створення міліції (Червоної гвардії) при місцевих органах влади». Вона мала замінити собою Департамент поліції, розпущений на сім діб раніше. Цікава ситуація складалася у тодішній Росії. Водночас з частинами регулярної російської армії у країні існувала ще одна сила,яка теж мала на руках зброю,але підпорядковувалася не урядові, а Раді робочих та солдатських депутатів,– органу,що,фактично,дублював діяльність державних установ, а часто-густо перебував до них в опозиції. В Петрограді Ради були представлені Петроградською радою. З 26 вересня головою Петроградської ради був більшовик Лев Троцький.

Наслідки існування «озброєної опозиції» почали виходити боком ще влітку 17-го. 16 липня більшовики спробували підняти у Петрограді путч з метою передати владу в країні Радам робітничих і солдатських депутатів, себто – собі, коханим. Але тоді їм не пощастило. На заваді більшовикам встав командувач Петроградського військового округу, який кинув проти озброєних матросів частини регулярної армії. У результаті Леніну довелося ховатися в Розливі у косарському курені, а Червоній гвардії – піти у підпілля.

Невдовзі Червона гвардія знову знадобилася Тимчасовому урядові. У вересні 17-го головнокомандувач російської армії генерал Корнілов спробував встановити в країні режим військової диктатури. Переляканий рухом на Пітер кадрових військових частин, Тимчасовий уряд звернувся по допомогу до більшовиків. З в’язниці було звільнено Троцького. А Червона гвардія здобула змогу розвернути свої загони й отримала від уряду зброю, набої та амуніцію.

Саме ці гвинтівки і кулемети палили потім по Зимовому палацу у листопаді 17-го.

Проте, було б перебільшенням називати Червону гвардію суто більшовицьким формуванням. У складі гвардії й справді було чимало більшовиків, проте її кістяк склала організація із чималим бойовим та терористичним досвідом – ліві есери.

Отут варто познайомитися з лідерами Червоної гвардії.

Від одного імені лівого есера Михайла Муравйова киян ще й зараз мавб проймати страх. Саме його горлорізи зимою 18-го року обстрілювали Київ снарядами з отруйними газами, а увірвавшись до міста– вчинили таку різанину,що збурили навіть більшовиків-українців. «28 січня Дума запросила примирення. У відповідь я наказав душити їх газами. Сотні генералів, а може й тисячі, були безжалісно вбиті…» – вихвалявся Муравйов пізніше.

У листопаді 17-го лівий есер Муравйов командував загонами Червоної гвардії. Навіть офіційно авторами штурму Зимового палацу були Антонов-Овсієнко, Подвойський і Муравйов. Серед цієї трійці підполковник Муравйов єдиний служив в армії, мав реальний офіцерський чин та досвідбоїв у Російсько-японській та Першій світовій війнах. Саме Муравйов вів Червону гвардію на штурм Зимового палацу. Саме Муравйов після штурму вгамував спалахнулі у Пітері «винні бунти», придушив повстання юнкерів У Петрограді, розстріляв мітинг на підтримку Установчих зборів та зупинив просування військ отамана Краснова.

На кінець 17-го року підполковник Михайло Муравйов очолював Петроградський військовий округ. У січні-лютому 18-го він топив у крові українське самостійництво. І якби у липні 18-го він не долучився до заколоту лівих есерів, з нього вийшов би непоганий «червоний маршал». Не гірше за «газового карателя» Тухачевського, бійці якого і знищили колишнього керманича Червоної гвардії.

Маршалом стати довелося полковнику Олексію Єгорову. Такий самий лівий есер, як і Муравйов, він так само очолював загони Червоної гвардії. У січні 17-го він разом з Муравйовим вдерся в Україну, проте у липні 18-го – зрікся лівих есерів. У 1935 році Єгоров – маршал Радянського союзу. У 1939 році маршала Єгорова було розстріляно в катівні НКВС.

Рука Фінляндії

Уночі з 7 на 8 листопада до Зимового палацу двічі заходив один з давніх соратників Троцького –більшовик Чудновський. На чолі групи парламентерів він передавав міністрам Тимчасового уряду ультиматуми Петроградського Військово-Революційного комітету. За якийсь час Чудновський виходив з палацу, а «група парламентарів» – залишалася. Міністр Тимчасового уряду Малянтович пізніше пригадав цю дивину: «Зимовий палац наповнюється, але не нашими захисниками. Хто фактично займає палац, ми чи більшовики?!»

Нарешті о першій годині ночі 8 листопада (26 жовтня) Чудновський і Антонов-Овсієнко на чолі «40 матросів» проникли до Зимового палацу та оголосилиТимчасовий уряд скинутим. Чудновський проводив заарештованих міністрів до Петропавловської фортеці. Зимою 18-го той самий Чудновський буде призначений комісаром міста Києва,зайнятого горлорізами Муравйова. А за кілька місяців Чудновський не встигне втекти з Харкова і буде застрелений бійцями Запорізького корпусу армії УНР.

Характер операції наводить на цікаві думки – зимовий брали штурмом з двох боків. Допоки Червона гвардія відволікла захисників палацу, інша мобільна група проникла у палац і захопилаприміщення. Зробити це було не складно – всередині палацу вже перебували «групи парламентерів».

Зимовий палац – чимала будівля. Аби стрімко його захопити і не заблукати в коридорах потрібні відповідні навички та узгодженість дій. Ким же були ті «парламентарі» і «40 матросів»?

В російському документальному фільмі Олени Чавчавадзе «Штурм Зимового. Спростування» наводиться сенсаційна версія – Зимовий палац був захоплений бійцями 27-го Кайзерівського Єгерського батальйону, фінського національного підрозділу в складі німецької армії.

Конспірологічні версії хай лишаються на совісті творців фільму. Алетреба визнати, що тема участі в революції осіб неросійського походження (латишів, угорців, китайців) ще потребує детального дослідження.

Внесок фінів у перемогу Жовтневого перевороту просто складно переоцінити. Після липневого заколоту йаж до Жовтневого перевороту охоронцем Леніна був фін Ейно Рах’я. Переховуючись від сищиків Керенського у Фінляндії, Ленін мешкав на квартирі голови міліції Гельсинфорсу (Хельсинки) Густава Ровіо. Фінляндія ще у квітні 1917 року відмовилася визнавати російські органи влади і створила власні підрозділи міліції та Червоної гвардії. Відомі імена діячів фінської компартії Юкка Рах’я, Тоумаса Хюрскюмурто, Фердинанта Кеттунена та багатьох інших.

Причина,з якої фіни так охоче долучалися до більшовицького руху,була більш ніж очевидна. Приєднана у 1809 році до Російської Імперії, Фінляндія спочатку мала права широкої автономії. Але на початку XX сторіччя у Петербурзі вирішили,що в автономію погралися достатньо і пора Фінляндію долучати до «великої сім’ї російських народів». У 1900 році російська мова була оголошенау Фінляндії державною. Імперське діловодство миттю перейшло на російську. У 1901 році було ліквідовано національні фінські частини в армії. У 1910 році права фінського сейму були різко обмежені на користь Державної Думи. Й нарешті у 1912 році було розпущено фінський сейм, а в 1914 році – засланий до Сибіру його голова.

Царський уряд, вочевидь, мав намір знищіти останні залишки фінської незалежності, а більшовики декларували право націй на самовизначення. Наявність спільного ворога штовхнула фінів до співпраці з більшовиками. У Фінляндії напівлегально відбувалися з’їзди більшовиків та есерів. Саме у Фінляндії переховувався у 1906 і в 1917 роках Ленін. Нарешті саме у портах Фінляндії базувався російський Балтійський флот. В 17-му році команди кораблів були деморалізовані пропагандою вже настільки,що саме балтійці виступили ударною силою Жовтневого перевороту. Фінські історики не заперечують – морячків натхненно агітували тамтешні мешканці-фіни. У березні 1917 року на Балтійському флоті було вбито 120 офіцерів,зокрема і командувач Балтійським флотом, командир і начштабу Кронштадтського порту, комендант Свеаборгської фортеці. Не кожна повстанська армія може похвалитися такими результатами.

Про підготовку Жовтневого перевороту Івар Смілга, латиш та один з керівників компартії Фінляндії,пригадував пізніше: «План наш полягав у тому, що якщо революційним робочим та солдатам не вдасться зразу захопити усе місто, то в цьому разі справу мав вирішити я, за допомогою військ з Фінляндії…».

І це не порожніслова. Відомо що 7 листопада (25 жовтня) до Петрограду з Гельсинфорсу рушив загін у 1800 осіб з балтійських моряків та фінських червоногвардійців. Наявність дивних осіб,що не говорили російською серед штурмуючих,помітили і захисники Зимового палацу. «Приїхала вантажівка,наповнена матросами, якимись дивовижно задумливими хлопцями. Матроси не відповідають і навіть дивляться десь у бік… Явно не розуміють» –згадував комісар Тимчасового уряду Станкевич.

Старання більшовиків-фінів досягли жаданої мети – у грудні 17-го Ленін підписав акт про визнання незалежності Фінляндії. Проте встановити червоний режим у Фінляндії не вдалося – фінські національні підрозділи на чолі з генералом Карлом Маннергеймом завдали поразки фінській Червоній гвардії і змусили її рятуватися у Росії.

Червоні «превосходітєльства»

Жовтневий переворот відбувся за якоїсь дивної, майже нелогічної апатії з боку керівництва армії. Виконуючий обов’язківвійськового міністра генерал Маніковський категорично відмовився організовувати оборону Зимового палацу. Було знято з посад командувачів Петроградського військового округу полковника Полковнікова і генерала Багратуні – «за нерішучість». Штаб округу здався більшовикам без бою.

Тільки у Петрограді в листопаді 17-го перебувала ціла армія – 150000 солдат і ще 90000 у приміській зоні. І от вдень 7 листопада відомий есер-терорист, в тоді – чиновник Тимчасового уряду Борис Савінков метушився між штабами військових частин намагаючись хоч когось залучити до захисту уряду. У відповідь він чув або відверту відмову «захищати Керенського», або – ухильне «нема наказу».

Апатія керівництва армії стає дещо зрозумілою, якщо уважно простежити шлях деяких генералів після більшовицького перевороту. Вже згаданий Маніковський був заарештований у Зимовому палаці, але вже за кілька днів він був не просто звільнений, а очолив військове міністерство при більшовиках. У 18-му році Маніковський – начальник Головного артилерійського управління і Управління постачання Червоної армії. Наявністю власної артилерії більшовики мають завдячувати саме Маніковському. А набоїв у громадянську війну більшовики мали стільки, що вистачало ще й на «союзників» на кшталт Махна.

До Червоної армії, як годиться,перейшли і давні соратники Маніковського – генерали Барсуков Е. З. і Фьодоров В. Г. (конструктор першого у світі автомата).

Ще один приклад. Відомо,що 12 листопада більшовики призначили Верховним головнокомандувачем збройних сил Росії прапорщика Криленка, що викликало хвилю обурення серед офіцерів. Значно менше відомий інший факт – 11 листопада начальником штабу Ставки ВГК більшовиками був призначений генерал Михайло Бонч-Бруєвич – рідний брат одного з найближчих соратників Леніна і командувач Могильовського гарнізону,на теренах якого власне й знаходилася ставка ВГК.

Складно сказати,коли саме генерал Бонч-Бруєвич почав поділяти погляди брата і долучивсядо червоних. А от з генералом Потаповим, генерал-квартирмейстером і заступником начальника Генштабу все зрозуміло – співпрацю з більшовиками він розпочав ще у липні 1917 року.

До речі. Жоден з вище перелічених генералів не зазнав сталінських репресій. Золоті погони та служба в царській армії оперів НКВС не зацікавили – до цих «колишніх» вони не мали жодних претензій.

Стараннями радянської пропаганди пересічний громадянин ще й досі вважає,що «золоті погони» у громадянській війні воювали виключно під знаменами білих. Факти ж говорять про інше.

Командування збройними силами Червоної Росії здійснювала«Революційна Військова рада» (рос – РВС), на чолі з Троцьким. Але безпосереднє керівництво військами та тилом здійснювали два його підрозділи: Всеглавштаб та Польовий штаб. Керівниками Всеглавштабу були за переліком: Стогов Н. Н, Свєчін А. А, та Раттель М. І – всі як на підбір колишні генерали царської армії. Польовий штаб РСЧА очолювали: Раттель М. І, Костяєв Ф. В, Бонч-Бруєвич М. Д, та Лебедєв П. П. – такі самі генерали. Начальником Оперативного відділу (планування операцій) Польового штабу РСЧА був полковник Шапошніков Б. М. – майбутній начальник Генштабу РСЧА, маршал Радянського Союзу, та одна з небагатьох осіб, яких Сталін називав виключно на ім’яй по-батькові.

«Радянська енциклопедія» 1983 року видання стверджує – колишні царські офіцери склали 53% командного складу Червоної армії. В її лавах перебувало 48,5 тисяч царських офіцерів та генералів, 10,3 тисяч царських військових чиновників та 14 тисяч військових лікарів. Усього – 72,8 тисяч осіб – 30 % офіцерів царської армії. Для порівняння – до білих приєдналося не набагато більше – 40%. Проте в Червоній армії «колишні» займалися своїми прямими обов’язками – командували підрозділами, створювали військові плани та навчали особистий склад частин. У червоних не існувало «офіцерських полків». Проте майже всі командувачі фронтами і більшість командувачів арміями червоних були «з колишніх».

Можна казати упевнено, саме «золотопогонникам» більшовики мали б завдячувати своєю перемогою. Знавці лише на агітації та заколотах, більшовики мали в союзниках професійних організаторів та політиків – генералів. І на відміну від Петлюри (який найбільші свої перемоги здобув над українцями генералом Скоропадським та полковником Болбочаном),Ленін та Троцький не знехтували такою допомогою.

Масовий перехід генералів на бік більшовиків почався зперших днів їхнього приходу до влади. Що це було, стихійний процес чи організований заколот – нині сказати важко. Незаперечним є те,що інколи для успіху задуму не треба когось підтримувати. Інколи – треба проголосувати «проти всіх». Саме бездіяльність генералів допомогла більшовикам опанувати владу в країні. А потім – генерали долучилися до них цілком відкрито.

Що ж штовхнуло генералів на такий крок? Примушення? Ця теза легко спростовується. Начштабу командування Червоної армії в Сибіру барон фон Таубе, комдиви (й колишні генерали) Ніколаєв А. П, Станкевич А. В та Соболєв А. В. були закатовані у полоні, саме через відмову служити білим. І це – не єдиний приклад.

До більшовиків перейшли найбільш талановиті, рішучі та агресивні генерали, генерали-імперіалісти. Всіх їх об’єднувала одна й та сама ідея, яку вони навіть не соромилися висловлювати вголос – збереження «матінки Росії». Вони бачили що військове міністерство і держапарат враженийкорупцією. У 1915 році солдатам в окопах бракувало навіть гвинтівок і набоїв, як наслідок – поразки, втрати, зневіра військ, бунти, страйки і Лютнева революція. Опиратися було марно, «генералів,що не брали» нищили на рівні царя. Саме так з посади начальника артуправління злетів вже згаданий Маніковський.

Серед генералів існувала тверда впевненість, що оточення імператриці Олександри «ворожить» на користь німецької розвідки. Це переконання змусило командувача Північно-Західним фронтом вже згаданого генерала Михайла Бонч-Бруєвича, обмежити ознайомлення чиновників Двору з оперативними планами штабу. Як наслідок – війська фронту почали перемагати, а Бонч-Бруєвича було знято з пониженням.

Військова контррозвідка відмічала руйнівні тенденції в середині самої Імперії. Падіння монархії вистачило, аби про незалежність заявили країни Балтії, Фінляндія, Польща, Україна, Азійські республіки і навіть Сибір.

Й нарешті, Корніловський заколот довів – люди в погонах дискредитовані вже настільки, що військового путчу суспільство просто не сприйме.

Держава,що була для генералів-імперіалістів найвищою цінністю,руйнувалася на їхніх очах. Певно саме тому професійні військові згодилися підтримати ту політичну силу з якою в них більш-менш збігалися програми: побудова військової диктатури (пролетаріату) і розширення кордонів країни (світова революція).

Своєї мети вони досягли. Вони створили для більшовиків нову армію. Вони великою мірою розбудували для них держапарат. Вони спрямували більшовиків на мілітаризацію економіки у вигляді створення державних сільгоспкооперативів (колгоспів) і численних військових заводів. В результаті союзу більшовика з генералом колишня Російська імперія опанувала пів Європи (Варшавська угода) та частину Азії і… зруйнувалася від виснаження.

OnPress.info
Джерело: http://tyzhden.ua/Publication/7545
Жми «Нравится» и читай наши лучшие посты в своей ленте.

Cамый темный случай Афганской войны: предательство подполковника Заяца
Cамый темный случай Афганской войны: предательство подполковника Заяца
Бывший командир разведподразделения воевавшей в Афганистане 108 мотострелковой дивизии 40-летний подполковник Н. Л. Заяц не стал…
6 легендарных битв, проигранных по пьянке
6 легендарных битв, проигранных по пьянке
Вопиющие случаи небрежного обращения с алкоголем прямо на поле битвы. Пьяный сирийский царь против израильтян В…
СВЯТОСЛАВ ЗАВОЕВАТЕЛЬ: зачем историки нам лгут?
СВЯТОСЛАВ ЗАВОЕВАТЕЛЬ: зачем историки нам лгут?
Иногда мне кажется, что историю нашего народа сочиняли откровенные фашисты. Иного определения не подберешь для характеристики…
Дмитрий Дюжев: Прошу прощения у Украины за то, что сейчас творит наша власть
Дмитрий Дюжев: Прошу прощения у Украины за то, что сейчас творит наша власть
Мне стыдно за нашу Российскую власть!!! “Прошу прощения у Украины за то, что сейчас творит наша…
В РИМСЬКІЙ ІМПЕРІЇ НЕ СМІЯЛИСЯ З ЮДЕЇВ – І ОСЬ ЧОМУ
В РИМСЬКІЙ ІМПЕРІЇ НЕ СМІЯЛИСЯ З ЮДЕЇВ – І ОСЬ ЧОМУ
Кирило Данильченко Смієтеся з мами Картмана з «Південного парку» і заборони на свинину? У Стародавній Юдеї…
Знаменитую олимпийскую чемпионку с 13 лет насиловали в сборной: стали известны подробности
Знаменитую олимпийскую чемпионку с 13 лет насиловали в сборной: стали известны подробности
Чемпионку Олимпиады-2012 по спортивной гимнастике в составе национальной команды США Маккайлу Марони с 13 лет насиловал…
Майбутній арсенал: напівавтоматична гвинтівка Snipex калібру 14,5×114
Майбутній арсенал: напівавтоматична гвинтівка Snipex калібру 14,5×114
Концерн «ХАДО» вийшов на ринок зброї під брендом «SNIPEX» запустивши цього року виробництво гвинтівки у калібрі…
ООН предупредила Украину о возможной катастрофе зимой
ООН предупредила Украину о возможной катастрофе зимой
Примерно 4 миллиона людей по всей Украине столкнулись с затруднениями с приближением зимы, и им срочно…
Список потерь ЧВК Вагнера в Сирии растёт
Список потерь ЧВК Вагнера в Сирии растёт
В августе-сентябре 2017 года проасадовские силы при поддержке ВКС РФ успешно развивали наступление на территориях на…
АНТИСОВЕТСКОЕ ВОССТАНИЕ И ПОГРОМЫ ВО ВЛАДИКАВКАЗЕ (ОРДЖОНИКИДЗЕ) В 1981 году.
АНТИСОВЕТСКОЕ ВОССТАНИЕ И ПОГРОМЫ ВО ВЛАДИКАВКАЗЕ (ОРДЖОНИКИДЗЕ) В 1981 году.
…Кому-то в Осетии неймется. В Осетии взяли за правило, с позволения официальных властей, вести политику, откровенно…