Орел проти лева: польсько-чехословацький спір про Тешинську Сілезію

Переглядів: 161
Орел проти лева: польсько-чехословацький спір про Тешинську Сілезію В мережі

 

У 1911 р. у сілезькому місті Тешин пустили трамвай — від центру через річку Ольза до вокзалу. 2 квітня 1921 р. трам­вай припинив курсувати, адже тепер йому довелося б пе­ретинати новий кордон, польсько-чехословацький.


Тешин­ський трамвай став для міських старожилів своєрідним символом утраченого “золотого часу”. Чому ж трамвайні колії були розрізані лініями кордону, а дві слов’янські нації, які століттями перебували під гнітом більш могутніх сусі­дів, щойно здобувши незалежність, перетворилися на за­пеклих ворогів?

Хоча польський і чеський націоналізми протягом Пер­шої світової мали певним чином схожу мету — обидва прагнули до відновлення втраченої незалежності, — цілі поляків і чехів у війні та їхні політичні стратегії не узгоджу­валися. По-різному вони оцінювали Габсбурзьку й Російську  імперії.

Якщо перша була для чехів чудовиськом, то поляки її сприймали із симпатіями, натомість з Росією все було навпаки. Обидві країни хотіли замкнути сусіда в етнічних кордонах, а для себе вимагали історичних або стратегіч­них, або економічно раціональних меж. Таким чином відчуження між двома державами мало глибокі причини, а суперечка щодо Тешина й околиць стала найяскравішим проявом цього.

Тешин, головне місто південно-східної частини Сілезії, розташований на берегах річки Ольза. Завдяки ви­гідному положенню на перетині торговельних шляхів місто стало адміністративним і торговельним центром регіону. У 1653 р. Тешинське князівство перейшло під владу Габсбургів, які володіли ним аж до 1918-го.

Непода­лік, у Богуміні, розміщувався ключовий вузол транскон­тинентальної траси Берлін-Багдад. У Карвіні були цінні поклади високоякісного кам’яного вугілля, а у Вітківцях і Тржінці — важливі металургійні заводи. Усе це обумовлювало стратегічне значення регіону.

Тож і польські, і чеські політики, обґрун­товуючи свою позиції історичними доказами, етнічними показниками та економічною доцільністю, прагнули отримати контроль над Тешинською Сілезією після падіння Австро-Угорської імперії.

Польські джерела подають, що у 1910 р. серед 426 тис. мешканців Тешинського князівства, складової Австрій­ської Сілезії, було 294 тисячі поляків (69 %), 77 тис. чехів (18 %), 51 тис. німців (12 %). Ще 50-70 тис. мешканців ідентифікували себе як сілезці.

Засідання польської Національної ради Тешинського князівства, 1918 рік

10 грудня 1918 р. поляки оголосили про проведення 26 січ­ня наступного року плебісциту про державну приналежність Тешинської області й виборів у варшавський парламент.

Щоб населення проголосувало “як слід”, уже 17 грудня по­чалося зосередження польських частин уздовж розмежу­вальної лінії. Чехословацький уряд розцінив наміри Варша­ви провести тут вибори як порушення своїх суверенних прав, але Польща продовжувала підготовку.

Тим часом чехо­словацьке Міністерство національної оборони розробило план захоплення й утримання району, який став каменем спотикання між двома молодими державами. 19 січня 1919 року міністерство наказало збройним силам зайняти Тешинську Сілезію.

Бої з польською армією увінчали­ся успіхом для чехословаків. Однак під тиском союзників командування чехословаць­кої армії проти ночі на 31 січня 1919 року було змушене прийняти рішення припинити наступ. Через кілька днів було укладено перемир’я.

Утім, останні бої пройшли ще 21-24 лютого. 26 лютого, згідно з чехословацько-польським догово­ром, укладеним у Парижі 3 лютого й схваленим західними союзниками, армію Праги відвели на нову демаркаційну лінію, яка проходила по річці Ользі, що розділяла навпіл місто Тешин, із невеликими відступами на користь Чехосло­ваччини в районі Карвіна-Петровіце й Тржінец-Яблунков.

Вища військова рада Антанти 27 вересня вона ухвалила рішення про проведення плебісциту в Тешині. 30 січня 1920 року в Тешин прибула Міжнародна плебіс­цитна комісія, а згодом і військові підрозділи Антанти (близько 1400 солдатів) для підтримання порядку. Комісія стала об’єктом невтомної критики як з боку чехів, так і з боку поляків. Підготовка до плебісциту проходила під акомпанемент взаємного терору й страйків.

На міжнародній арені на початку 1919 року поляки мали сильніші позиції. З різних причин американська, бри­танська та італійська делегації на конференції у Парижі по­годилися з польськими етнографічними вимогами, а чехи себе дещо дискредитували (принагідно зіпсувавши настрій своїм французьким патронам) спробами захопити Тешин в кінці січня, не чекаючи на рішення Антанти.

Утім, у 1920 р. дипломатична ситуація змінилася на ко­ристь чехів. Пропольська американська делегація втратила вплив, а Керзон змінив Бальфура на посаді британського міністра закордонних справ. Становище ж поляків стало катастро­фічним у липні 1920 року, коли Червона армія наблизила­ся до Варшави.

Чеський Тешин, процесія з тілами чехословацьких легіонерів, які загинули в боях з польськими військами у 1919 році та будуть урочисто перепоховані в Орловій, 26 березня 1922 року

Польський прем’єр Владислав Грабський на конферен­ції керівників урядів країн Антанти в Спа був вимушений погодитися на вимоги Праги в обмін на обіцянку допомоги у війні з Радянською Росією. Тож Антанта уклала декларацію про поділ Тешина на польську й чеську частини.

Відповідні уряди підписали її в Парижі 28 липня 1920 р. — саме в розпал наступу Червоної армії на польську столицю. Згідно з цим докумен­том Польща поступалася більшою частиною Тешинської області Чехословаччині в обмін на нейтралітет останньої у польсько-радянській війні. У тому, що Варшава відступилася, зіграла свою роль і погроза Праги перекрити постачання Польщі французь­кої зброї через свою територію.

Західну промислову частину регіону (зокрема й Карвінський вугільний басейн) відда­ли Чехословаччині, а східну, більш аграрну (у сільському господарстві було зайнято близько 40 % населення) — Поль­щі. Варшава отримала 44 % території Тешинської Сіле­зії — 1002 кв.км зі 139,6 тис. мешканців, Прага — 1280 кв.км, де мешкало 295,2 тис. осіб.

Саме ж місто Тешин було розділено на два: польський Цешин і чехословацький Чеський Тешин. Історична частина міста відійшла Польщі, а промислове передмістя з вокза­лом — Чехословаччині. Річка Ольза стала прикордонною. Багато жителів (переважно етнічні німці) виїхали до Австрії і Німеччини, на їхнє місце приїхали переселенці з Польщі та Чехії, перш за все представники нової адміністрації.

Поляки розцінили ці події як ганебну зраду в момент великої загрози їхній столиці з боку військ Тухачевського й ніколи не пробачали чехам. Територію, що відійшла до ЧСР, вони почали називати Заольжям.

Представник Польщі, прем’єр її уряду Ігнацій Падерев­ський, який з величезними докорами сумління підписав договір, у листі до голови Вищої Ради Антанти, прем’єра Франції Александра Міллеранда з гіркотою зазначав, що таке рішення західних союзників “викопало між двома народами прірву, яку ніщо не зможе заповнити”.

Зі свого боку, Чехословаччина відмовлялася примири­тися з Варшавою шляхом подальших переговорів щодо спірного регіону. Масарик і Бенеш вважали, що Польщі цілком достатньо земель, отриманих від Німеччини, Укра­їни та Білорусі.

1938: Тешинська Сілезія стає польською

Варшава вбачала в Чехословаччині головну перешкоду для того, щоб саме Польща посіла провідні позиції у Схід­ній Європі й досягнула статусу великої держави. Саме напе­рекір Празі Варшава підтримувала добрі відносини з Будапе­штом. Особливо гостро польсько-чехословацькі проблеми проявилися в 1930-і роки в умовах наростання кризи Вер­сальської системи.

Чехословацький міністр закордонних справ, а пізніше президент Бенеш був ініціатором і душею Малої Антанти, до якої належали Чехословаччина, Румунія та Югославія — країни, які найбільше виграли від розділу Австро-Угорщи­ни. Спроби залучити до цього союзу Польщу не увінчали­ся успіхом саме через прикордонні суперечки, передусім – щодо Тешинської Сілезії, яку поляки й надалі вважали своєю.

Польська пропаганда продовжувала докоряти Чехосло­ваччині в тому, що вона стала комінтернівським плацдар­мом, а криза другої половини 1930-х — результат не німецької агресивності, а слабкості Чехословаччини. Широко популяризувалися слова Пілсудського про те, що “штучно й потворно створе­на Чехословацька республіка не тільки не є основою євро­пейської рівноваги, а, навпаки, постає її слабкою ланкою”.

11 серпня 1938 року Польща повідомила Німеччину, що не пропу­стить через свою територію Червону армію, якщо та вирушить на допомогу ЧСР, а також що тисне з цього приводу на Румунію.

24 серпня до відома Берліна було доведено думку поль­ського керівництва, згідно з якою Закарпаття та Словач­чину мають передати Угорщині, Тешин — Польщі, а все інше — Німеччині. Подібна позиція Варшави справила враження на Англію, яка у вересні почала частіше заявляти про необхідність вирішення тешинського питання. За цим легко вгадувалося прагнення Лондона відірвати Варшаву від Берліна.

Публічно говорилося, що заслуги в поверненні Заольжя на­лежать польському МЗС й особисто Ю. Беку. Однак не мен­ші заслуги мала й “двуйка” — II відділ (розвідка й контрроз­відка) генштабу Війська Польського, який з весни 1938 р. почав під наглядом МЗС готувати “повстання” польського населення в регіоні. У підсумку передбачалося три варіанти:

а) за сигналом із Польщі польське населення Тешинської Сілезії візьметься за зброю і після декількох днів боротьби отримає збройну допомогу Польщі — на цей випадок слід було підготувати військові підрозділи в Сілезькому воє­водстві, які б прийшли на допомогу заколотникам;

б) населення Заольжя протестуватиме проти наявного становища, здійснюючи демонстрації та терористичні акти, — для цього слід було підготувати на складах відповідну кіль­кість зброї і спорядження;

в) поляки Заольжя, атакованого збройними силами Поль­щі, нададуть активну допомогу польським військам, прово­дячи диверсії в тилах чехословацької армії.

До середини вересня 1938 року на території Тешин­ської Сілезії було зосереджено польські диверсійні сили. На території Сілезь­кого воєводства у фазі формування був кількатисячний добровольчий легіон “Заольжя”.

Розвивалася й підпільна політико-пропагандистська ро­бота. Пропагандисти популяризували ідеї самостійності польської меншини в Чехословаччині, висуваючи гасло: “Повернути Заольжя вітчизні”.

Як тільки стало відомо про зустріч Чемберлена з Гітлером, поляки розгорнули підготовку організованого ними у Те­шинській Сілезії підпілля до збройного виступу.

Уже 17 вересня 1938 р. воєвода польської Сілезії, згід­но з директивами прем’єра Польщі, розпочав підготовку органів регіональної адміністрації, які мали діяти у За­ольжі після його приєднання до Польщі. З 19 вересня почали офіційно використовувати девіз приєднання За­ольжя до Польщі.

Наступного дня Липський повідомив А. Гітлеру про бажання польського уряду повністю ліквідувати Чехосло­ваччину як незалежну державу, оскільки Варшава розглядає “Чехословацьку республіку як штучне утворення… не пов’язане з реальними потребами й здоровим правом народів Центральної Європи”.Ю. Бек направив 19 вересня 1938 р. польському послу в Берліні Ю. Липському повідомлення, що через два дні Поль­ща матиме у своєму розпорядженні біля чехословацьких кордонів значні військові сили й що він готовий вести пере­говори особисто з Гітлером або Герингом щодо узгодження дій Німеччини й Польщі проти Чехословаччини.

При цьому посланець Польщі під­креслив: його країна з метою здійснення своїх вимог не зу­пиниться “перед застосуванням сили”. Гітлер запевнив Липського, що в такому випадку Третій Рейх буде на боці Польщі. Німецький канцлер також зазначив, що за лінією німецьких інтересів у Польщі “абсолютно вільні руки”.

У самий розпал судетської кризи, 22 вересня, Гітлер за­явив прибулому з візитом прем’єр-міністру Великобританії Н. Чемберлену, що вимагає від Чехословаччини територі­альних поступок для Польщі й Угорщини.

Водночас поль­ський уряд заявив про денонсування польсько-чехосло­вацького договору про національні меншини, а через кілька годин пред’явив Чехословаччині ультиматум про приєднан­ня до Польщі “земель із польським населенням” і розпочав стягувати до кордону Чехословаччини свої війська.

Поспіх Варшави пояснювався прагненням не опини­тися у стороні від можливого зближення Англії, Франції, Німеччини та Італії, а також небажанням просити згодом Тешинську Сілезію у Німеччини.

21 вересня 1938 р. маршал Е. Ридз-Сміглий видав наказ про формування армійської Окремої оперативної групи “Сілезія”. У Польщі продовжували нагнітати античеську істерію. У Варшаві абсо­лютно відкрито розгорнули вербування у Тешинський добровольчий корпус.

Сформовані загони “добровольців” пряму­вали до чехословацького кордону, де влаштовували збройні провокації і диверсії. Якщо група не мала зброї, її члени громили поліцейські дільниці, школи, підривали в кінотеатрах петарди й т. ін. Після отримання зброї характер діяльності змінювався: здійснювали напади на чеських жандармів, військові пости, знищували громадські та державні будівлі тощо.

27 вересня Польща висунула Чехословаччині пов­торну вимогу про “повернення” їй Тешинської області. Нота, вручена послом Польщі міністру закордонних справ Чехословаччини 30 вересня 1938 р. о 23.40 вимагала негайну евакуацію чехословацьких військ і поліції з території Тешинської Сілезії та остаточне передання цієї тери­торії польській військовій владі. Прага, приголомшена Мюнхенським договором щодо Судетської області, була вимушена погодитися.

Вступ польських військ у Чеський Тешин почався о 14-й годині 2 жовтня. Чехословацька влада мала передати полякам неушкодженими промислові потужності, держуста­нови, дороги, фортифікації. Сама операція пройшла тихо й без ексцесів.

Місцеві поляки вітали введення військ квітами, па­тріотичними транспарантами та виступами оркестрів. Фото­графії цих урочистих зустрічей радісно поширювала польська преса. На кінець дня 10 жовтня ООГ “Сілезія” повністю за­йняла Тешинський район.

Другого жовтня у Варшаві офіційно оголосили про повер­нення Польщі Тешинської області, “захопленої Чехословаччи­ною у 1918 р.”. Цей процес поляки сприймали як національний тріумф. Юзефа Бека нагородили орденом Білого орла. Крім того, вдячна польська інтелігенція піднесла йому звання по­чесного доктора Варшавського та Львівського університетів.

У зайнятій поляками Тешинській області на той момент проживало 156 тисяч чехів і 77 тис. поляків (інші джере­ла наводять відповідно цифри 120 і 80 тис., а також 133 і 92 тис.). Її захоплення означало для Польщі розширення те­риторії всього лише на 0,2 %, проте головним придбанням став промисловий потенціал.

Розташовані там під­приємства давали наприкінці 1938 року майже 41 % виплав­леного в Польщі чавуну й майже 47 % сталі. До того ж Польща отримала 14 вугільних і 4 коксові шахти. Ось тільки зі збутом виявилися проблеми — почалися повальні звільнення (цього разу постраждали, природно, передусім чехи й німці).

Міста возз’єднали, Чеський Тешин перейменували на Західний Цешин. Польська влада визнавала жителями мі­ста тільки тих, хто жив тут до 1918-го. Відповідно всі інші мусили залишити місто. Усього край полишили близько 30 тисяч чехів — частково добровільно, частково через депортацію. Було закрито чеські школи й обмежено ні­мецькі.

Але й місцеві поляки, які з ентузіазмом зустрічали свої війська, теж не відчули особливих змін. Навпаки, ціла низка польських громадських організацій закрилася, біль­шість адміністративних посад обійняли не місцеві поляки, а прибулі з метрополії. Яскравий приклад — кількість польських газет у регіоні зменшилася з 31 до 17 (з них тіль­ки 9 виходили до жовтня 1938 р.).

Відторгнення Тешинської Сілезії від ЧСР мало проде­монструвати, на думку варшавських еліт, силу Польщі, а також її претензію на статус великої держави. 9 жовтня 1938 року “Газета Польська” писала: “…відкри­та перед нами дорога до керівної ролі в нашій частині Євро­пи вимагає найближчим часом величезних зусиль і вирішен­ня неймовірно важких завдань”.

Урочистий вступ польських військ у Чеський Тешин під час анексії Заольжя, 1938 рік

Однак ставлення до Польщі на міжнародній арені ставало все більш настороженим. У результаті всіх цих подій Поль­ща залишилася без природного союзника проти Німеч­чини й послабила свій південний фланг, підштовхнувши словацьких автономістів до зближення з Німеччиною.

Висування ультиматуму й подальше приєднання до Польщі чеської частини Тешинської Сілезії було розцінено світовою громадськістю як доказ координації політики Польщі та Німеччини. Доволі різким у своїх мемуарах був Черчилль:

“Героїчні риси характеру польського народу не повинні змушувати нас закривати очі на його нерозсудливість і невдячність, які протягом кількох століть завдавали йому незмірних страждань…

Тепер, у 1938 році, через таке незначне питання, як Тешин, поляки порвали з усіма своїми друзями у Франції, в Англії й у США, які повернули їх до єдиного національного життя і допомоги яких вони мали скоро так сильно потребувати.

Ми побачили, як зараз, поки на них падав відблиск могутності Німеччини, вони поспішили захопи­ти свою частку під час розграбування й розорення Чехо­словаччини”.

Але винувата тут не тільки Варшава — Чехословацька ре­спубліка, образно кажучи, улюблене дітище Антанти, де­мократична країна, вірний і відданий союзник Парижа й Лондона, була з легкістю віддана ними на поталу Гітлеру.

1945: Тешинська Сілезія стає чехословацькою

У 1945 році, негайно після звільнення від німецької окупації, розгорнулася суперечка щодо Тешинської Сілезії між відтвореними й уже фактично кому­ністичними польською та чехословацькою владами. СРСР врешті-решт підтримав Чехословаччину.

Зрештою, 10 березня 1947 р. у Варшаві між Чехословаччиною та Польщею було підписано Договір про дружбу, співробіт­ництво і взаємодопомогу. Головну роль у безкровному вирішенні спору зіграла, по суті, Москва, яка була не зацікавлена в суперечці між своїми новими васалами.

А 13 червня 1958 року у Варшаві нарешті було підписано договір між двома державами, який затвердив кордон по лінії, що існувала на 1 січня 1938 року. Сторони відмовили­ся від взаємних територіальних претензій, у результаті чого юридично вирішили проблему Тешинської Сілезії і Спи­шу-Орави.

Юридично конфлікт було вичерпано, але в сер­ця частини жителів тих земель він продовжує стукати й сьо­годні (принагідно посилений польською участю в операції “Дунай” — вторгненні армій країн Організації Варшавсько­го Договору до Чехословаччини в 1968 році).

Утім, після од­ночасного входження і Чехії, і Польщі до скла­ду ЄС та фактичного падіння кордонів суперечки переважно згасли, залишившись у своїй гарячності хіба-що на інтер­нет-сторінках навколоісторичних форумів.

OnPress.info
Джерело: http://www.istpravda.com.ua/articles/2017/11/7/151437/
Жми «Нравится» и читай наши лучшие посты в своей ленте.

Колишні українських спортсмени, які з 2014 року перейшли до російського громадянства
Колишні українських спортсмени, які з 2014 року перейшли до російського громадянства
Спортсмени змінюють громадянство і цим не здивуєш нікого. Часто велику роль у прийнятті такого рішення відіграють…
Черный список Пасечника или кадровые чистки в «МВД ЛНР»
Черный список Пасечника или кадровые чистки в «МВД ЛНР»
«МВД ЛНР» продолжает трясти. После недавних событий с Игорем Корнетом, продолжаются массовые чистки в рядах «страж…
СРОЧНО! Гиркин сделал заявление о МН-17 после которого его скорей всего завалят
СРОЧНО! Гиркин сделал заявление о МН-17 после которого его скорей всего завалят
Мы сознательно не вносила правки в интервью российского военного преступника Игоря Гиркина-Стрелкова, чтобы наши читатели узнали…
Мэр Горловки пакует чемоданы в Россию
Мэр Горловки пакует чемоданы в Россию
Вчера, 11 декабря, мэр Горловки Иван Приходько, в ходе совещания по вопросу гуманитарного обеспечения жителей обстреливаемых…
ЯК РОЗМОВЛЯТИ ЗІ СВІДКАМИ ЄГОВИ
ЯК РОЗМОВЛЯТИ ЗІ СВІДКАМИ ЄГОВИ
Дайте мені Біблію — і я доведу, що сатана святий». Знаєте, хто це сказав? Один із…
Вплавь из СССР: самый дерзкий побег, о котором долгое время молчали
Вплавь из СССР: самый дерзкий побег, о котором долгое время молчали
13 декабря 1974 года был совершен самый дерзкий и знаменитый побег из СССР. Ученый-океанолог Станислав Курилов…
Забытый десант забытой армии
Забытый десант забытой армии
Гражданская война в России дала немало примеров морских десантных операций. Наименее известной оказалась самая первая из…
“Ногайская бойня” у Перекопа
“Ногайская бойня” у Перекопа
В одном из залов Третьяковской галереи в Москве выставлено полотно выдающегося русского художника Василия Васильевича Верещагина…
Жертва или предатель: почему “зависло” дело полковника Безъязыкова
Жертва или предатель: почему “зависло” дело полковника Безъязыкова
 О Безъязыкове Украина услышала 6 июля 2016 года. В этот день освобожденного из плена террористов разведчика…
БЕЗСМЕРТНИЙ ШТАБ. ТОП-5 ПОЛКОВОДЦІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
БЕЗСМЕРТНИЙ ШТАБ. ТОП-5 ПОЛКОВОДЦІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Вони відправляли на смерть сотні тисяч солдатів, спалювали дивізії, як сірники, і руйнували міста, немов пісочні…