П`ять міфів про чорних археологів

Переглядів: 255
П`ять міфів про чорних археологів В мережі
«Чорна археологія» йде в розріз із державною політикою збереження та охорони історико-культурної спадщини, суперечить реальним науково-дослідним, пошуковим роботам. Діяльність т. зв. «чорних» археологів заборонена чинним законодавством і мала б бути жорстко карана боку держави. Але тим не менше, досі в Україні діють незаконні виставки, де презентують фактично награбовані у держави надбання віків, йде нелегальний оборот цінних для науки й суспільства артефактів, діють цілі пошукові клуби та спеціалізовані сайти з продажу артефактів.
Більше того, як не дивно, але є альтернативний погляд на «чорну археологію», як на хобі, яке не завдає особливо шкоди нашій історії… Чим мотивують свої погляди скарбошукачі, діяльність яких, як ми вже казали, суперечить законами України, чи можна виправдати неофіційні пошукові роботи та, зрештою, що насправді криється за “благенькими” міфами про «чорну археологію», – про усе це ми поцікавилися у заступника директора з наукової роботи історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ», керівника Пліснеської археологічної експедиції – Андрія Филипчука.


Міф перший.

«НЕОФІЦІЙНІ ПОШУКОВІ РОБОТИ – НЕ ПРОТИЗАКОННІ»

– Передусім, слід усвідомити, що нині діє нормативно-правова база, яка регламентує археологічні дослідження та забороняє проводити самовільні роботи. Мова йде про Закони України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», окремі статті Кримінального кодексу України та навіть Конституції України. Отож, як казали древні: Dura lex, sed lex (Суворий закон, але закон).

Інша річ, що за чверть століття нашої незалежності ми так і не навчилися бути громадянським суспільством й з повагою ставитись до законів нашої країни. Водночас ми на власний лад трактуємо законодавство (подекуди й справді недосконале) й уникаємо його в невигідних для нас випадках. Я не беруся стверджувати, що нормативно-правова база з охорони історико-культурної спадщини у нас ідеальна, але там нема настільки суттєвих прогалин, які б дозволяли на офіційному рівні проводити на власний смак і розсуд самовільні дослідження. І тому це перше і найбільш вагоме питання для кожного, хто має намір займатися скарбошукацтвом. Це означає бути поза Законом, себто  вибір такий: або бути порушником, або законослухняним громадянином. І тут не треба себе обманювати: або так, або ніяк…

Міф другий.

«НІЯКОЇ ШКОДИ, ЦЕ Ж ТІЛЬКИ ХОБІ»

– Коли я чую, що це таке ж «хобі», як рибалка чи полювання, то найперше, що спадає на думку, – назвати «чорну археологію» браконьєрством сучасності у царині цієї науки. Чому? Та тому, що артефакт, який вилучають чи то з культурної верстви, чи навіть з верхнього орного шару або й з поверхні пам’ятки, вилучають без конкретної прив’язки – такий артефакт фактично суттєво втрачає свою наукову цінність. В археологів навіть є така приказка «не стільки важливо, що ти знайшов, скільки – де ти це знайшов».

Коли псевдодослідження проводять скарбошукачі, то вони не цікавляться контекстом знахідки, а навпаки – розділяють ці два поняття. Згрубша кажучи, вилучаючи ту ж фібулу, кільце, вістря стріли тощо з ґрунту, вони знищують інформацію про те, де вона конкретно локалізована, до якого об’єкту могла відноситися, як це корелюється з іншими комплексами того чи іншого поселення, поховання, які висновки на основі цього можна було б зробити і т.д.

Більше того, у процесі своїх «діянь» скарбошукачі нічого не документують. Максимум – фото знахідки на якомусь сайті з продажу артефактів… Порівняйте: археологи, отримавши відповідні дозвільні документи, на належному рівні проводять польові дослідження, які опираються на відповідну теоретико-методологічну базу. У процесі робіт вони все описують, проводять графічну, фото- та відео фіксації, складають науковий звіт, вводять потім в науковий обіг отриману інформацію, а здобуті знахідки передають у музеї. Відчуваєте різницю? Офіційний археолог працює на благо суспільства і держави. А скарбошукач вилучає знахідки або для продажу, або для власного колекціонування. Останній фактично краде у держави, у свого ж народу і, як це не дивно, – у себе! Бо він краде частину своєї історії, вбиває ще ледь живу клітинку народної пам’яті. Але це в нас ще «совкове» – красти все, що спільне…

З поміж іншого, якщо взяти до уваги фінансування науки в Україні, і те, на яких умовах працюють офіційні археологи, то, напевне, багато колег зі мною погодяться, що для них справжня археологія – це і робота, і хобі…

Міф третій

«ЧОРНІ» АРХЕОЛОГИ – НЕ МАРОДЕРИ!»

– Знаю, що представники «темного боку» археології часто обурюються, коли їх називають «мародерами»… Мовляв, «як можна?! Ми що грабіжники?!». І тут на думку спадає таке порівняння. Кажуть, що археолог – це фактично слідчий, який на місце «умовного злочину», запізнився років так на триста, п’ятсот, тисячу… І його мета – зібрати всі доступні матеріали й відтворити певну картину колишньої події. То чому ж людину, яка займається грабежем, називають грабіжником, того, хто краде на полі бою у вбитих, поранених – мародером, а ті, хто практикує незаконне вилучення (фактично грабіж) древніх артефактів – це просто представники якогось «хобі»…?

А якщо серйозно, то часто буває не до сміху. Скажімо, така болюча тема, як грабіж поховань. Тут слід розрізняти етичний та юридичний аспекти. Між іншим, у Законі й про це написано – за наругу над похованнями передбачена відповідальність (до речі, якщо бути послідовним до кінця, то не важливо, якого віку поховання). Коли ж мова йде про масові санітарні поховання чи одиничні могили часів Другої світової війни, то я взагалі не можу для себе зрозуміти – як можна їх грабувати?! Як можна гнатися за військовою амуніцією середини минулого століття, грабуючи могили?

Міф четвертий.

«ДЕРЖАВА І ТАК НЕ ПІКЛУЄТЬСЯ ПРО КУЛЬТУРНУ СПАДЩИНУ»

– Зі мною можна погоджуватися, а можна і ні, але сказане залишиться фактом: сьогодні держава не забезпечує повноцінної охорони культурної спадщини. Однак це не означає, що вона її взагалі не забезпечує. Якщо ви відкриєте Закон України «Про охорону культурної спадщини», то там зауважите, що за охорону відповідають усі, хто з цим пов’язані: від сільської ради (на яку, в принципі, «повішано» все, що можна і не можна) до спеціалізованих установ в районних, міських, обласних адміністраціях та до Міністерства культури. Коли ж глянемо на штат спеціалізованих відділів, то все зрозуміємо… Є проблема і щодо кадрів, і щодо фінансування діяльності відділів з охорони історико-культурної спадщини. І не тільки це. Але хай там як, проте хто-хто, а «чорні» археологи вже точно про збереження спадщини нашого народу не піклуються!

Коли ж говоримо про питання нелегального продажу артефактів чи приватного колекціонування, то тут я б сказав таке. Скажімо, умовний дядько із села вкрав у сусідів кобилу, то чи велике значення для останніх має, чи візьме він цю кобилу у свою стайню чи продасть в інше село?

Тепер про колекціонерів, що зберігають награбоване і вважають себе шанувальником своєї історії. Вони стверджують, що поки артефакт не покинув рідну землю, скажімо, не був проданий закордон чи не пішов по руках, то нічого страшного не сталося. Але ж державі від того явно не легше.

Міф п’ятий.

«НАМ ЗА ЦЕ НІЧОГО НЕ БУДЕ…»

– Законодавство діє лишень тоді, коли є система правил і коли покарання за їх порушення є невідворотним. І навпаки. Законодавство є “мертвим”, коли закон залишається тільки на папері. Власне, сумна практика останніх років свідчить про відсутність належного чи взагалі будь-якого покарання для осіб, що вчинили правопорушення у сфері історичної спадщини. Але це аж ніяк не означає, що завтра буде так, як сьогодні.

Наступний рік – Рік охорони культурної спадщини. Маю надію, що багато чого зміниться у нашій державі. Принаймні у заповіднику «Давній Пліснеськ», де я працюю. До того ж маємо певні плани у цьому напрямку. До створення заповідника у нас були деякі проблеми з «чорною» археологією. Мій батько – Михайло Филипчук – (керівник Пліснеської експедиції у 1990-2016 рр.) навіть у час літніх робіт стикався з “чорними археологами”. Нерідко до Пліснеська приїздила міліція, прокуратура, але очікуваного результату це не давало. Тоді науковці у своїй компетенції були сильно обмежені. Однак тепер у нас діє заповідник, і ми маємо більш широкі повноваження…

Я думаю, що коли буде кілька добрих прецедентів публічного затримання, суду й покарання – тоді механізми дотримання законодавства у сфері охорони культурної спадщини запрацюють. А там, де працює Закон, мало є тих, хто хоче його перехитрити.

OnPress.info
Джерело: http://galinfo.com.ua/articles/kilka_mifiv_pro_chornu_arheologiyu_273649.html
Жми «Нравится» и читай наши лучшие посты в своей ленте.

ПЛОТНИЦКИЙ ОБРАТИЛСЯ ЗА ПОМОЩЬЮ К ПОРОШЕНКО
ПЛОТНИЦКИЙ ОБРАТИЛСЯ ЗА ПОМОЩЬЮ К ПОРОШЕНКО
Танки и камазы, которые вчера заехали в Луганск со стороны Донецка напугали  Плотницкого не на шутку….
Междоусобные войны «ДНР» и «ЛНР»: посмотрим кто круче и плевать на народ
Междоусобные войны «ДНР» и «ЛНР»: посмотрим кто круче и плевать на народ
Не такие уж и дружные и братские народы, как оказалось, ребята в «ЛНР» и «ДНР». Псевдореспублики,…
Навсегда в плену: судьба советских солдат, оставшихся в Афганистане
Навсегда в плену: судьба советских солдат, оставшихся в Афганистане
 Говорят, что война не заканчивается, пока не похоронен последний солдат. Афганский конфликт закончился четверть века назад,…
Четвертый том «Мертвых душ» пытались написать в «ДНР»
Четвертый том «Мертвых душ» пытались написать в «ДНР»
«ДНР» впору переименовать с «Замок лгунов». Пару дней назад представители самопровозглашенной республики мало того, что заявили…
Тихой сапой наши военные продолжают продвижение в «серой зоне»
Тихой сапой наши военные продолжают продвижение в «серой зоне»
Ротация нашей группировки на Донбассе закончилась и понемногу ситуация возвращается в привычное русло. И значит мы…
ШОК! Срочное заявление российского офицера о режиме путина
ШОК! Срочное заявление российского офицера о режиме путина
На одном из митингов в РФ офицер вооруженных сил России выступил с заявление и рассказал всю…
«ЛНР» здалася Україні та вийшла на сторону Порошенка (ДОКУМЕНТ)
«ЛНР» здалася Україні та вийшла на сторону Порошенка (ДОКУМЕНТ)
Бандугрупування «ЛНР» завершає своє існування. Головний бойовик самопроголошеної республіки Ігор Плотницький попросив Порошенка ввести українські війська…
Жизнь Адольфа Гитлера после смерти
Жизнь Адольфа Гитлера после смерти
Сенсационная новость пришла от известных немецких историков Wilhelm Kaiser и Eugen Weissrussland Ими обнаружены фотоматериалы, доказывающие,…
Развенчание советского мифа про “Дом Павлова” в Сталинграде
Развенчание советского мифа про “Дом Павлова” в Сталинграде
 Рождение легенды Реальные события, происходившие осенью 1942 года на площади 9 января и узкой полоске вдоль…
«ДНР – НЕ МОНАКО!» – сеть взорвали фотографии иномарок полиции «ДНР».
«ДНР – НЕ МОНАКО!» –  сеть взорвали фотографии иномарок полиции «ДНР».
На фоне тотальной бедности и безработицы населения «ДНР», фото замеченного вчера в Донецке Рэндж Ровера Ивок…