Пам’ятник князю:таємниці бронзового Володимира

Переглядів: 191
Пам’ятник князю:таємниці бронзового Володимира В мережі, Україна
Мало хто знає, що пам’ятник Володимиру Великому, розташований на нижній терасі однойменної гірки в Києві, всіяний масонською символікою.
Більше того, чому бронзова 4,4-метрова статуя Хрестителя Русі, що запровадив Візантійський обряд, тримає в руці саме латинський хрест?


Звичайно, Володимир Великий не був масоном чи представником католицизму, проте виникненню на пам’ятнику зображеня атрибутів розенкрейцерів — членів таємного масонського ордену — кельм і циркулів вільних каменярів, стрічок, зміїв, жезлів, а також знаку Бафомета – рогатого чудовиська, символу Сатани є неспростовні пояснення.

Вочевидь, пам’ятник споруджено саме в часи, коли використовувати такі символи було модною тенденцією серед архітекторів і скульпторів, до того ж, відомо, що це відбувалося за фінансової підтримки впливового масона Миколи Івановича  Новикова.

Статуя великого політика-реформатора грізно дивиться на Дніпро з зелені крутих столичних круч. Автор пам’ятника, скульптор Петро Клодт, представив світові свій витвір 10 жовтня  1853 року. Загальна висота монумента – більше 20 метрів (фігура 4,5 метра, постамент – 16 метрів). Постамент – справа рук архітектора Костянтина Тона, барельєф “Хрещення киян” – роботи художника Володимира Демут-Малиновського. На самому постаменті чітко видно масонські символи – кельму і циркуль, знаки акації Хірама, загадкові стрічки, змії, жезли.

15 квітня 1833 з Києва до Санкт-Петербурга надійшов лист президенту Імператорської Академії мистецтв О. Оленіну від київського генерал-губернатора В. Лєвашова з проханням створити пам’ятник св. Володимиру для Києва. Спочатку його встановлення планувалося здійснити перед інститутом ім. св. Володимира (нині – парк перед корпусом КНУ ім. Т. Шевченка). Прохання про залучення провідних скульпторів надійшло і на ім’я Миколи І.

20 травня 1833 року відбулося слухання питання на засіданні ради Імператорської Академії мистецтв. Витратні роботи могли доручити тільки академікам чи професорам, проте ректор академії, І. Мартос, а також С. Гольберг і Б. Орловський відмовилися від замовлення. Відомий російський скульптор українського походження Василь Демут-Малиновський подав на «высочайшее рассмотрение»(рос.) перший «Проект на сооружение в городе Киеве на высшей крутости угла Александровской горы, над самым тем местом, где совершилось крещение русского народа — памятника Св. Равноапостольному Князю Владимиру»(рос.).

Василь Демут-Малиновський

У 1835 роботи передали Олександру Тону. У 1842 році остаточно схвалили місце розташування – Олександрівську гору (названу Володимирівською, після відкриття пам’ятника).

Щодо того, того, який хрест має тримати князь, велося листування між Академією мистецтв, Святівшим Синодом та Міністерством Імператорського двору. Демут-Малиновський викоритосував у проекті невеликий назилений хрест, О. Тон — великий восьмикінцевий хрест. Проте Микола І розпорядився, щоб хрест стояв вертикально. Спеціальне засідання Святійшого синоду постановило, що Володимир має тримати латинський хрест.

Було схвалено використати п’єдестал О. Тона й фігуру Володимира Демут-Малиновського. Князь і архітектор належали до масонської ложі розенкрейцерів, цим пояснюються символи на п’єдесталі – стрічки, змії, мастярки, бичачі голови.

Підпорядкування російського масонства німецькому впливу і перетворення його в знаряддя німецької зовнішньої політики активізували проникнення в Росію одного з найбільш таємних представників світової закуліси – ордена розенкрейцерів. Центр цього ордена спочатку знаходився в Німеччині, а потім в Австрії (Відень). Активну участь в ньому брав відомий авантюрист Месмер. Підтримував орден австрійський імператор Леопольд II.

Недарма, 1850 Микола І роботу передав Петру Карловичу Клодту фон Юргенсбургу — російському скульптору, що походив з баронського роду Вестфалії. У 1851 той приїхав до Києва.

Як відзначають внутрішні масонські джерела, “розенкрейцери писали про себе дуже мало, намагалися прикриватися для кращого приховування іншими організаціями …”. Розенкрейцери були організовані в десятиступеневе масонство, причому наступні, за трьома символічними, градуси, в Росії практично нікому не давалися.

Саме тому Клодт, Тон і Малиновський — усі вони були членами ложі Вибраного Михайла в Петербурзі, якою керував Толстой, Федір Петрович, російський живописець, рисувальник, медал’єр і скульптор, представник пізнього класицизму, віце-президент Імператорської Академії мистецтв, таємний радник. Саме він У 1858 р приймав у себе поета Тараса Шевченка, який прожив у нього цілий рік. Це не дивно, адже у цій же ложі перебував і Карл Брюллов ( його портрет поета Жуковського розіграли в лотерею й виручили 2500 карбованців, за які викупили з кріпацтва Тараса Шевченка).

Портрет работи С. К. Зарянко, 1850

Перспектива будівництва пам’ятника викликала різкий спротив київського митрополита Філарета (встановлювати «ідол» найвідомішому борцеві з ідолошануванням було з точки зору Церкви блюзнірством). Зрештою компроміс знайшовся — у формі затвердження в липні 1853 року лобійованого митрополитом проекту будівництва Володимирського собору. Тож 28 вересня 1853 року пам’ятник було урочисто відкрито. У церкві не було заведено освячувати пам’ятники, тому презентацію монумента поєднали з відкриттям Ланцюгового мосту через Дніпро 15 жовтня 1853.

….. Отже із масонськими символами все зрозуміло. На постаменті також красується імператорський орден Святого Рівноапостольного Володимира , утверджений 1782 року з нагоди двадцятиліття царювання Катерини II, що з самого початку призначався як для військових, так і для цивільних осіб, «в нагороду за подвиги державної служби, і як відплата за працю, для користі громадської» з девізом “Польза Честь и Слава” (Користь честь і слава)…” — що наче натякає нам на основні тези масонства. Видатний діяч філософ-масон Дідро якось напише: ” Брехня не заслуговує на осуд  бо по суті, вона стала би чеснотою, якщо могла би бути корисною” (див “Віра, Надія, Благодійність”). Примітно, що сьогодні цей орден прийнято писати з приставкою «імператорський», відрізняючи його тим самим від однойменної нагороди Російської православної церкви. З точки зору фалеристики, допоміжної історичної дисципліни, що вивчає історію орденів і медалей, абсурд, звичайно. Однак абсурд цей породжений всією драматичною історією Росії.

Зірка ордену Ісвятого володимира ІІ ступеня

Та все ж таки, як Микола І це все дозволив, чому не перечив затвердженню саме такого хреста, а не інакшого, адже з історії всім відомо, що він якраз заборонив масонство на території Російської Імперії з метою запобігти декабристським повстанням і державним переворотам.

Річ у тім, що ще за часів правління брата Миколи І Олександра І придворне товариство і сам імператор  не особливо відзначалися дотримуванням суто православних духовних “скрєпів” Так, наприклад цікавий характер виховання тих людей, чия навчальна пора припадала на період з ХVIII до кінця XIX століття. В цей час російських дворян, як і в попередні півстоліття, навчали іноземці, іноземними мовами — вдома, у приватних пансіонах і навіть військових училищах.

Наприкінці ХVIII століття починається прилив у Росію французьких емігрантів, які змушені були розлучитися зі своєю революційною батьківщиною. В основному це були абати або ж представники французького дворянства. Значна частина таких дворян утворилась з ченців. Ці емігранти, з їхніми багатствами й впливом, з радістю прийняті Росією, побачили неймовірні успіхи розповсюдження політичного й релігійного раціоналізму в російському освітянстві. Місце гувернера вільнодумця у вихованні придворної молоді займає ченець — консерватор і католик. В кінці XVIII століття під впливом ліберальних ідей папа Климент розпустив Єзуїтський орден, і вони під різними званнями та прикриттям, крізь Польщу просочилися і в Росію.

Ці ченці втерлись у довіру Петербурзького двору, наляканого кровожерною французькою революцією, через нав’язування думки, себто вони прибічники консервативної монархії.

Остап ХМАРНИЙ

OnPress.info
Жми «Нравится» и следи за нами в Facebook.