Голодомору 1932-33 передували три великі кампанії “добровільної здачі зброї” – останню русскіє з розмахом провели в УССР 1928 року.

Це дало змогу як мінімум потроїти результативність другого Голодомору у порівнянні з першим – 1921-22. Та розширити ареал його застосування – зокрема на Чернигівську та Полтавську губернію окупованої УНР, де перший голодовий теракт провалився (бо в тих краях 1922 року володіння зброєю було тотальним).


Тому виставляючи на вікнах свічки – у пам’ять про жертв окупаційного терору – не легковажмо: там, де у вікно можуть виставити ще й карабін, Голодоморів ніколи не буде.

І якщо хтось знову біля Свічи пам’яти поставленим голосом прорече: “Все, що їм було потрібно – це хліб”, плюньте і розітріть.

Все, що було потрібно українцям – це зброя і Армія.

І вже під час Третього Голодомору (а не “штучного голоду”) там, де була УПА, ніхто не опух. А там, де її не було, не опухли тільки комірники.