Залізні дороги у Мені та Санкт-Петербурзі з’явилися в один рік

Переглядів: 214
Залізні дороги у Мені та Санкт-Петербурзі з’явилися в один рік Україна

Перша залізниця в Російській імперії була побудована в 1837 році за маршрутом Санкт-Петербург – Царське село. Сталося це на 12 років пізніше будівництва у Великобританії першої залізниці в світі. У тому ж таки 1837 році була відкрита частина Лібаво-Роменської залізниці, яка перетинала Чернігівську губернію від Бахмача до Терехівки (Білорусь) й проходила через Мену. Збудована вона була завдяки Лазару Бродському – власнику Корюківського цукрово-рафінадного заводу, очільнику Олександрійського товариства цукрових заводів, яке контролювало більше чверті всього виробництва цукру в Російській імперії. Від залізниці йшла вітка його приватної одноколійки. Іншу частину дороги будували ще майже 40 років.


Будівництво коштувало дуже дорого, тож царський уряд передав залізницю іноземній компанії. За рахунок дешевої робочої сили головні акціонери компанії отримували величезні бариші. При цьому умови життя і праці будівельників були дуже тяжкими: роботи велися вручну, лише за допомогою візків та лопат.

Прокладення залізниці породило безліч забобонів серед населення. Ці забобони активно підігрівалися візниками, які боялися розоритися. Звичайними були побоювання на кшталт: «Залізниці завадять коровам пастися», «Кури перестануть нести яйця», «Отруєне димом повітря буде вбивати птахів», «Швидкість руху паровоза, безсумнівно, повинна розвивати у мандрівників хвороби мозку»…

Восени 1873 року одноколійна залізниця почала діяти. Мена стала станцією ІІІ класу, а Макошино, Бондарівка (Сосницький район) – станціями ІV класу. Перше станційне приміщення у місті було дерев’яне і знаходилося там, де зараз розташований залізничний скверик.

Спочатку наша залізниця називалася Ландварово-Роменською, зв’язуючи станцію Ромни (Сумська область) із станцією Ландварово (Литва). Потім її з’єднали з Лібавською залізницею (Латвія) і вона отримала назву Лібаво-Роменська. Потяги ходили по маршруту «Ромни – Бахмач – Мена – Гомель – Вільно – Ланварово – Лібава».

З’єднання внутрішніх губерній Росії з незамерзаючим Лібавським портом мало велике торгове значення. Завдяки цій залізниці в країни Західної Європи експортувалися хліб, худоба, ліс, тютюн та інша сільськогосподарська сировина. В дореволюційному енциклопедичному словнику згадується, що «Наилучшее сено собирается на заливных лугах по среднему течению Десны (наш край – авт.) откуда оно в спрессованном виде вывозится в Англию».

Царський уряд, прагнучи навести на залізницях порядок та заробити, почав викупляти приватні залізні дороги. У ХІХ ст. Лібаво-Роменська залізниця стала повністю державною. Станом на 1891 рік вона щорічно перевозила більше мільйона пасажирів та більше 100 мільйонів пудів* вантажів. Приблизно в 1902 році між Бахмачем і Гомелем була добудована друга колія дороги та модернізоване залізничне устаткування. В цей час були зведені нові цегляні приміщення вокзалів, які збереглися до сьогодні. Але технічне оснащення все ж таки залишалося дуже низьким. У пасажирський вагон в середньому вміщалося 37 пасажирів, а в товарний – лише 622 пуди вантажу. Швидкість поїздів була 24-25 км/год.

 

Юлія Ющенко (стаття з архіву газети “Менщина” № 9 від 9 червня 2012 року).

OnPress.info
Жми «Нравится» и следи за нами в Facebook.