Згадати поіменно: чернігівські воїни, що загинули у 2017 році
З початку 2017 року чернігівська земля втратила 13 своїх синів. Ми коротко розкажемо про кожного військовслужбовця, що загинув під час неоголошеної російсько-української війни. Слід зазначити, що не всі воїни загинули під час бойових дій, але погодившись захищати рідну землю, вони так само заслуговують на нашу шану та повагу.
- Володимир Бальченко
Загинув вранці 29 січня 2017 року під час боїв на Авдіївській «промці». 4 січня йому виповнилося 24 роки (1992 р.н.).
Молодший сержант, кулеметник 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.
Народився в селі Берестовець (Борзнянський район Чернігівської області). Там і похований.
Захоплювався футболом, грав за ФК “Берестовець”. Працював лісником.
8 жовтня 2015 року призваний на строкову військову службу, яку проходив у 169-му Навчальному центрі Сухопутних військ в Десні. По тому продовжив службу за контрактом. На фронті був із липня 2016 року.
Батько помер, залишились мати, брат і сестра.
За героїзм, виявлений у боях під Авдіївкою, Володимир Бальченко удостоєний ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Володимира Бальченка у квітні 2017 року на будівлі Берестовецької загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
- Дмитро Пономаренко
Загинув 25 лютого від кульового поранення близько 21:00, під час виконання бойового завдання поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський район Донецька область). За повідомленням видання «Лівий берег» з посиланням на джерела в поліції, за півгодини до півночі біля смт Верхньоторецьке через помилку загинув військовослужбовець. Боєць несподівано вийшов з лісосмуги на дорогу, яка веде на непідконтрольну Україні територію. У результаті по ньому відкрив вогонь солдат, який, очевидно, прийняв його за бойовика.
Народився 22 травня 1981 р. у м. Чернігів.
У 1996 році здобув неповну середню освіту у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27, продовжив навчання у професійно-технічному училищі № 10 міста Чернігова за спеціальністю столяр-різб’яр.
З червня 1999 по жовтень 2002 року проходив військову службу у складі 7-го полку спеціального призначення Внутрішніх військ МВС України «Барс» у місті Ірпені (Київська область), за спеціальністю — кінолог.
Після служби в армії працював у пожежній частині у м. Славутичі (Київська область).
У 2009 році закінчив Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права за спеціальністю «Менеджер економічної безпеки підприємств».
З 2009 по 2015 рік працював в охоронних структурах м. Чернігова.
8 жовтня 2015 року вступив до лав Збройних Сил України на військову службу за контрактом. Служив у 550-ї окремій радіолокаційній роті (138-а радіотехнічна бригада).
Похований в Чернігові. Залишилися батьки, дружина та син.
Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 року “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
- Геннадій Стаценко
Помер від хвороби 15 березня 2017 року під час несення військової служби в Лисичанську (Луганська область). Молодший сержант, мінометник 93-ї окремої механізованої бригади
Народився у 1969 році у м. Городня. Мобілізований в серпні 2014 року, після понад року служби повернувся додому, а з червня 2016 проходив службу за контрактом на Луганщині. Поховання 18 березня в Городні. Залишилися дружина та двоє дорослих дітей, дочка і син.
В пам’ять про Геннадія Стаценка у серпні 2017 року в Городні на міській Алеї Героїв встановлений пам’ятний знак.
4. Олег Саник
Загинув 12 квітня внаслідок мінометного обстрілу взводно-опорного пункту на шахті «Бутівка».
Солдат, командир бойової машини із 72 омбр. Народився 21 липня 1980 року в селі Поділ Срібнянського району на Чернігівщині, жив у Прилуках, закінчив школу з золотою медаллю.
Олег вивчився в гідромеліоративному технікумі на газівника, з 2002 року працював в АТ «Укргазбуд», згодом у ТОВ «Агрокім». Закінчив також заочне відділення Івано-франківського університету нафти і газу.
Був мобілізований у січні 2015 року, служив у 72-й бригаді. Демобілізувався 31 березня 2016-го, але в січні 2017-го повернувся до ЗСУ на контракт і вже з початку лютого був на передовій.
Залишилися дружина та син 2000 р.н.
За героїзм 22 травня 2017 року удостоєний ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Олега Саника у червні 2017 року на будівлі Прилуцького агротехнічного коледжу встановлена меморіальна дошка.
5. Олександр Кірієнко
Загинув 20 квітня від уламкового поранення у голову під час обстрілу Авдіївської промзони. Противник застосував танки й міномети, один із танкових снарядів влучив у бліндаж.
Він народився 12 квітня 1997 року в селі Гатне під Києвом. З 2001-го мешкав у Карпилівці Козелецького району Чернігівської області. Закінчив у Чернігові професійно-технічне училище, здобув фах зварювальника. Солдат 169-го навчального центру «Десна», в лютому 2017-го відряджений до 72-ї бригади в зону АТО.
Залишилася мати, п’ять сестер та двоє братів.
2 вересня указом Президента України Петро Порошенко нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня(посмертно).
Ім’я Олександра Кірієнка викарбуване на меморіалі загиблим воїнам 169-го Центру, відкритому у грудні 2017 року в містечку Десна.
6. Павло Смирнов
27 років (1989 р.н.), із села Полуботки Чернігівського району (там же і похований). Після закінчення школи працював у ній бібліотекарем.
Загинув від поранення у живіт 22 квітня 2017 року поблизу селища Верхньоторецьке Ясинуватського району на Донеччині.
Осколками міни Павлові сильно пошкодило печінку й легені, помер у госпіталі.
З поля бою його витягував рідний 25-річний брат Олексій. Молодший брат пішов служив першим. Потім і Павло вирішив підписати контракт зі Збройними силами. Старший солдат, номер обслуги зенітно-кулеметного відділення 550-ї окремої радіолокаційної роти 138-ї радіотехнічної бригади. Відряджений до 72 омбр у зону АТО.
Після смерті брата Олексій повернувся до батьків. Рішенням командування бійця відпустили додому, більше у зону АТО він не повернеться.
Указом Президента України № 161 від 13 червня 2017 року “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Павла Смирнова у вересні 2017 року на будівлі Халявинської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
7. Руслан Аміров
25-річний солдат загинув 23 квітня під час бойового зіткнення з проросійськими бойовиками на авдіївській «промці», позиція «Алмаз», від кулі снайпера.
Руслан народився 31 березня 1992 року в Сосниці. Закінчив у селищі професійний аграрний ліцей, здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Строкову службу проходив у «Десні» на посаді механіка-водія танка. 26 травня 2015 року вступив на військову службу за контрактом. У 72 омбр – кулеметник 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.
Похований 25 квітня в смт Сосниця. Залишилася мати.
Указом Президента України № 259 від 2 вересня 2017 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Пам’ять про Руслана Амірова вшанована у Сосниці в жовтні 2017 року в меморіальному комплексі пам’яті воїнам АТО та Героям Небесної Сотні.
Одна з вулиць Сосниці названа іменем Руслана Амірова.
8. Михайло Кобець
Три тижні не дожив морпіх Михайло Кобець до свого 22-го дня народження. 3 червня він отримав тяжке осколкове поранення під час обстрілу з реактивної артилерії поблизу села Чермалик Волноваського району на Донеччині. Матрос, навідник башти БТР 701-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп ВМС України загинув від втрати крові по дорозі до шпиталю.
Народився Михайло 23 червня 1995 року в селі Білошицька Слобода Корюківського району на Чернігівщині. Був старшим братом у багатодітній сім’ї. 4 листопада 2015 року призваний на строкову службу, надалі підписав контракт.
Похований Михайло у рідному селі. Лишилися мати, вітчим і четверо молодших братів.
Указом Президента України № 216 від 9 серпня 2017 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність ІІІ ступеня” (посмертно).
В пам’ять про Михайла Кобця у жовтні 2017 року на будівлі Білошицько-Слобідської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
9. Юрій Сорока
Загинув 11 червня на приморському напрямку, коли під обстріл в районі села Кальчик потрапив автомобіль, в якому перебував Юрій.
Юрію Сороці було 42 (1974 р.н.). Уродженець села Гмирянка Ічнянського району.
Після служби в армії проживав у селі Новокам’янка Каховського району Херсонської області, звідки і був призваний до лав ЗСУ. Перебував у зоні АТО три роки з перервами. Останнє місце служби — 59-та окрема мотопіхотна бригада, старший солдат, командир відділення взводу технічного забезпечення.
Похований у рідній Гмирянці.
Указом Президента України № 363 від 14 листопада 2017 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
В пам’ять про Юрія Сороку у серпні 2017 року на будівлі Гмирянської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.
- Володимир Хрол
Старший солдат, стрілець-регулювальник 92-ї ОМБр.
19 червня військові купались в озері біля Курахівської ТЕС і Володимир зник. 22 червня тіло бійця знайшли, офіційна причина смерті — утоплення.
Народився у1996 році у с. Волинка Сосницького району. Займався спортом, 2015 року закінчив професійний ліцей залізничного транспорту №5 у Чернігові. Працював водієм «швидкої». Коли з фронту в липні 2016 повернувся батько, Володимир вступив на військову службу за контрактом у 92 ОМБр, де вже служив його старший брат.
Похований в селі Волинка. Залишилися батьки і брат.
11. Ігор Кистерний
Загинув 14 липня під час зіткнення с диверсійно-розвідувальною групою бойовиків “ЛНР” поблизу смт Новотошківське (Попаснянський район Луганської області).
Оо 22:55, куля влучила в серце Ігорю Кистерному – старшому сержанту, командиру взводу гранатометників роти вогневої підтримки 13-го окремого мотопіхотного батальйону “Чернігів-1” 58 омпбр.
Ігор Миколайович народився 21 березня 1987 року й виріс у місті Семенівка на Чернігівщині, що за 9 км від російського кордону. У 2006-2016 роках служив там прикордонником.
Захоплювався футболом, грав за ФК “Ревна” (Семенівка).
2016 року уклав контракт на військову службу в ЗСУ, спершу служив у Конотопі на Сумщині, з травня 2017-го виконував завдання в зоні АТО.
Похований у Семенівці. Залишились мати і сестра.
В пам’ять про Ігоря Кістерного в жовтні 2017 року на будівлі Семенівської гімназії № 2 встановлена меморіальна дошка.
12. Віктор Маслов
Народився 11 листопада 1968 року в місті Прилуки Чернігівської області, з 2005 року мешкав у селі Даньківка Прилуцького району.
Вивчившись на слюсаря-ремонтника, 1986 року пішов в армію – у свій 18-й день народження. Як і багатьох тодішніх радянських призовників, хлопця відправили в Афганістан. Віктор, снайпер-розвідник батальйону ВДВ.
Пройшовши ту страшну війну, в січні 1989 року демобілізувався й повернувся додому.
Після того, як його дружина загинула в ДТП, разом із дочкою перебрався жити до своєї матері в село.
А у листопаді 2016 року (як і за 20 років до того) знову пішов на війну – тепер уже з Росією.
Підписавши контракт із ЗСУ, служив на посаді старшого солдата, розвідника розвідувальної роти 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.
Загинув 28 листопада близько 17:00 біля Авдіївки (Донецька область) життя 49-річного воїна обірвала куля ворожого снайпера.
Залишилися мати і дочка.
Поховали бійця на Алеї Героїв кладовища в Прилуках.
- Володимир Мальцев
Народився 17 лютого 1983 року у с. Лихачів Носівський район Чернігівська область.
Мав фах водія й тракториста (навчався в Ніжині і селі Мрин). Проходив строкову службу в десантних військах у Болграді.
Працював спочатку в пожежній частині в Києві, по тому — на Житомирській кондитерській фабриці “Житомирські ласощі”.
З 2007-го по 2014 рік мешкав у Житомирі. Влітку 2014 року повернувся до рідного села.
7 грудня 2014-го підписав контракт із ЗСУ на три роки. На фронті – з лютого 2015 року.
1 грудня о 16:20 молодший сержант, командир бойової машини — командир відділення у 1-му механізованому батальйоні 54 омбр дістав важке поранення під час мінометного обстрілу РОП біля с. Троїцьке (Попаснянський район). Помер о 1:20 у лікарні м. Попасна. Похований в с. Лихачів.
Залишилась мати, дві сестри (одна з яких є його двійням), дружина та двоє синів.
Померли після демобілізації
- Висоцький Олександр (? – 27.04.17), солдат 195 Центральна база Державної спеціальної служби транспорту Мінтрансзв'язку України., Чернігів
- Ворона Олександр (02.03.65 – 18.09.17), капітан. Мена.
- Гапон Юрій Михайлович, 7.01. 1975, Ковчин Куликівського району. У 1992 році закінчив Ковчинську загальноосвітню школу. Працював слюсарем на дільниці механізації в ТОВ “Ковчинське” та СФГ “Колос”. Призваний до Збройних сил України у травні 2015 року. Солдат, навідник КПВТ 1-ї механізованої роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону. Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань під Волновахою, Бахмутом, Попасною, Золотим Луганської області та на позиції “0” під Авдіївкою. Демобілізований у липні 2016 року. Помер 24 січня 2017 року внаслідок хвороби. Похований у селі Ковчин.
- Дуда Анатолій Іванович, 22.07. 1971, с. Горбове Куликівського району. Закінчив Горбовську загальноосвітню школу (1988), Бобровицький радгосп-технікум за спеціальністю “агроном” (1993), Український державний аграрний університет (1999). Працював трактористом у селі Горбове, охоронцем у приватних структурах. Призваний до Збройних сил України у березні 2015 року. Старший сержант 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Учасник бойових дій проти російсько-терористичних угруповань на Сході України. Демобілізований за станом здоров’я у грудні 2016 року. Нагороджений Почесною відзнакою командира 58-ї окремої мотопіхотної бригади “За вірність присязі”. Помер 21 січня 2017 року внаслідок хвороби. Похований у селі Горбове.
- 5Калібаба Віталій, 40 років, Степанівка (Менський район). Демобілізований учасник АТО, розвідник 2-го ОМПБ «Горинь» 30-ї ОМБр. Виріс у родині військового льотчика, строкову службу проходив у десантних військах. Працював у Степанівському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті. Мобілізований навесні 2015 року, понад рік воював на Луганщині, переніс контузію. Після повернення з фронту виявили онкозахворювання. Помер 3 червня 2017 року. Похований у с. Степанівка. Залишились дружина та син.
- Колісніченко Олександр Сергійович (? – 16.01.17), Чернігів.
- Лемеш Володимир Володимирович, 16.05.1974, Киселівка (Менський район) Чернігівська область. Демобілізований учасник АТО, військовослужбовець 128-ї ОГПБр. 2015—2016 брав участь в АТО. Після демобілізації повернувся у Киселівку. Помер 7 грудня 2017 року. Похований в рідному селі.
- Пащенко Ігор Іванович, 43 роки, м. Чернігів. Демобілізований учасник АТО, номер обслуги 3-го мінометного розрахунку 1-го взводу 3-ї мінометної батареї 3-го аеромобільного батальйону 80-ї ОАеМБр. У 1992 закінчив ПТУ № 13 за фахом «оператор гребнечесального обладнання». Пройшов строкову службу в роті охорони при Міноборони. Працював спочатку за спеціальністю на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті «Чексіл», потім охоронцем у київській компанії «Ельба Інвест». 28.08.2014 мобілізований як доброволець, з 08.11.2014 — в зоні АТО, брав участь у боях за ДАП, поблизу Донецька (у військовому квитку записана в/ч пп ВЗ720 — 80-та бригада, на початку 2015 3-й батальйон переведений у склад 81-ї ОДШБр). Помер 4 листопада 2017 року після тривалої хвороби, яка стала наслідком контузії у бою в середині січня 2015 біля с-ща Опитне (Ясинуватський район). Мати втратила з ним зв`язок десь 16 січня 2015 року. Після чого почала шукати по шпиталях всієї України. Знайшла 26 (за іншими даними - 27 січня) в Харкові. За документами він туди попав 19 січня зразу з передової. Потім лікувався у Києві. Запалення мозку перейшло в менінгіт, але Ігор боровся і навіть пішов на поправку, поступово відновлювалась пам'ять, знову вчився говорити. У 2016 лікувався в Чернігівському тубдиспансері. Бійцем опікувались волонтери, знайшли реабілітаційний центр. Але стан погіршився і він помер внаслідок набряку головного мозку. Похований в Чернігові на кладовищі Яцево. Залишилась мати та у Москві — донька від першого шлюбу.
- Резник Дмитро Анатолійович, 16.06.1983, Ушня (Менський район) Чернігівська область. Демобілізований учасник АТО. 2016-го повернувся з фронту, з важкою пневмонією, лікувався більше місяця у районній лікарні, потім у тубдиспансері. Влітку 2017 почали відмовляти ноги. Помер 23 листопада 2017 року через зупинку серця. Похований в Ушні. Залишилась мати-пенсіонерка і сестра-інвалід.
- Святний Андрій, 50 років, м. Ічня Чернігівська область. Кадровий військовий, учасник АТО. Капітан, військовослужбовець 1-ї ОТБр. 1987 року закінчив Пермське військове авіаційно-технічне училище. Служив у частинах ВПС та прикордонних військах. Звільнившись з лав ЗСУ, працював у Райагробуді, на молочноконсервному комбінаті. Мобілізований навесні 2014, служив за контрактом в Ічнянському райвійськкоматі. З 2015 — в зоні АТО у складі 1-ї бригади. Наприкінці жовтня 2017 року по закінченні контракту був звільнений в запас і повернувся до дому в Ічню. Раптово помер від серцевого нападу. Похований 6 листопада 2017 року в Ічні, поряд із могилою батька. Залишились діти та внуки.
- Щеглов Володимир (13.08.87 – 27.10.17). с. Покровське Менський район
Михайло Жирохов за участі Сергія Лаєвського