Чорна п’ятниця українських вертолітників: два збитих Мі-24 під Слов’янськом
2 травня 2014 року розпочався так званий «Перший штурм Слов'янська»
До середини квітня почалося зосередження угруповання армійської авіації як поблизу Донбасу, так і безпосередньо на його території. Так, зведена група 7-го полку стала базуватися на аеродромі Чугуїв (Харківська область), вертольоти 11-ї бригади були перекинуті в недіючий аеропорт Маріуполя, а 16-ї бригади – в міжнародний аеропорт Дніпропетровськ.
З приходом до Слов'янська бойовиків під командуванням "Стрєлкова-Гіркіна" практично всім стало зрозуміло, що збройного протистояння не уникнути. До того ж після невдалого висунення колони 25-ї бригади десантників противник отримав не тільки бойові броньовані машини, але і ПТРК і ПЗРК, якими штатно комплектувалися БМД.
Саме наявність керованої зброї і підготовлених розрахунків (а ні для кого вже не секрет, що основу загону "стрілковців" становили російські добровольці з багатим досвідом участі в бойових діях) і стала причиною досить великих втрат нашої армійської авіації як в техніці, так і в людях.
Захоплений у полон Євген Краснокутський
Вперше на Донбасі в бойовій операції вертольоти відзначилися 14 квітня, коли пара Мі-24 прикривала Мі-8, на якому прибула група посилення після нападу диверсійної групи противника на тилову колону десантників під Краматорському. Аналогічно "працювали" екіпажі Мі-24 і 24 квітня, коли для посилення оборони бази зберігання бронетехніки в Артемівську (нині – Бахмут) була перекинута група спецназу.
Першу втрату армійська авіація зазнала 25 квітня 2014 року, коли на аеродромі "Краматорськ" бойовики пострілом з ПТРК "Фагот" спалили Мі-8МТ зі складу 7-го полку армійської авіації.
Однак найбільші втрати вертолітники понесли в травні 2014 року, коли розгорнулася повноцінна операція зі звільнення Слов'янська.
Рано вранці 2 травня розпочався так званий "Перший штурм Слов'янська". Насамперед блокпости навколо міста були атаковані з землі і з повітря. Причому авіаторам довелося діяти за несприятливих погодних умов, що в підсумку і призвело до невиправдано високих втрат.
В районі н. п. Карпівка під час польоту на гранично малій висоті були вражені з ПЗРК відразу два вертольоти (командири екіпажів – майор Руденко і майор Плоходько) зі складу 16-ї бригади. З двох екіпажів в живих залишився тільки капітан Євген Краснокутський, який був захоплений противником на місці аварійної посадки.
Як згадує Євген:
"Ми мали супроводжувати колону БТРів, яка йшла на Слов'янськ. І саме тоді нас збили із переносного зенітно-ракетного комплексу. Одна ракета пролетіла мимо, а друга влучила. Вертоліт почав падати. Все, як у тумані, машину закрутило, я вистрибнув з парашутом. Не знаю, чому не стрибнули мої побратими, може, не встигли".
Місце падіння одного з Мі-24П
Пілот приземлився і пішов до збитого вертольота в надії, що там хтось міг вижити. Але до місця падіння він не дійшов – почав вибухати боєкомплект. Зате був оточений трьома бойовиками в формі і масках, з автоматами. Його схопили, почали бити, забрали табельний пістолет і прострелили обидві ноги.
"Вони хотіли мене забрати звідти, але прилетів наш вертоліт і почав кружляти. Вони втекли, мене лишили лежати серед поля. Бачив той вертоліт, може, то й по мене, але вони мене не бачили. Якби стояв чи сидів, а я просто лежав у траві. Рухатися не міг і нічого не міг зробити".
Вертоліт покружляв і полетів. Через деякий час Краснокутського знайшли місцеві жителі, які надали йому першу медичну допомогу. А потім з'явилася група бойовиків – більш агресивних – очолював їх бойовик по кличці "Рись". Забрали телефон, документи і повезли в Слов'янськ – в захоплений будинок СБУ, який на той момент був штабом терористів.
Тут вже майже безпам'ятного льотчика оглянули медики. Він втратив багато крові, тому його відправили в цивільну лікарню, де зробили операцію.
Фото з місця падіння вертольоту
Євген розповідає, що майже на операційному столі випросив у медсестри телефон, щоб зателефонувати рідним. Подзвонив дружині, сказав, що живий, і де саме знаходиться. Жінка зв'язалася з батьками Євгена.
Довго в полоні пілот не пробув. З лікарні його фактично викрали батьки, які виїхали за ним з Харкова. За словами вертолітника, йому дуже пощастило – цивільна лікарня не охоронялася. Медперсонал нічого не помітив і зовсім недавно прооперованого пілота посадили на заднє сидіння машини, накололи обезболюючими і обхідними польовими дорогами повезли на українську територію.
Пам'ятний знак на місці загибелі екіпажів
"Виїздили на кілька блокпостів, які контролювали сепаратисти, але на них нікого не було, – пригадує Євген. – Перед тим усю ніч йшли бої і наші відтіснили терористів. Так ми добралися до Харкова".
Далі Євгена очікували довге лікування і ще кілька операцій в госпіталі. А також нагородження орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Наприкінці літа 2016 року Євген знову піднявся у небо.
У двох збитих вертольотах загинули:
– старший лейтенант Ігор Гришин
Такі великі одноразові втрати (а крім двох збитих Мі-24П, був ще пошкоджений і Мі-8МТ) змусили переглянути концепцію застосування вертольотів в проведенні антитерористичної операції.