До роковин загибелі генерала Кульчицького

До роковин загибелі генерала Кульчицького

Сергій Петрович Кульчицький на­родився 17 грудня 1963 року в місті Веймар Німецької Демократичної Республіки, де в Групі радянських військ у Німеччині служив його бать­ко Петро Іванович — офіцер Збройних Сил СРСР, вихідець із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області. Пізніше, 1967-го, батька пере­вели до Далекосхідного військового округу, тож дитинство Сергія Петро­вича та його молодшого брата Ігоря пройшло у військових містечках різ­них гарнізонів.

За прикладом батька Сергій ще в юні роки вирішив стати військо­вим. Закінчив Уссурійське суворівське військове училище, потім — з відзна­кою — Далекосхідне загальновійсько­ве командне училище.

1985 року Сергій Петрович закін­чив училище з відзнакою, і, маючи право обирати місце служби, під час розподілу обрав вакансію на Північ­ному флоті.

Перед тим як розпочати офіцер­ську службу у званні лейтенанта на посаді командира десантно-штурмо­вого взводу 876-го окремого десант­но-штурмового батальйону 61-ї бри­гади морської піхоти, дислокованої у місті Печенга-1 Мурманської облас­ті, Сергій Петрович одружився — його обраницею і вірною супутницею ста­ла Надія Богданівна Дребіт, дівчина, з якою він познайомився у рідних Чорнокінцях і протягом трьох років підтримував романтичні стосунки (матері Сергія та Надії були подруга­ми з дитинства).

Старанний та ініціативний офіцер швидко просувався по службі: у 1989- 1991 рр. він обіймав посаду заступни­ка командира з тилу — начальника тилу, у 1991-1992 рр. — начальни­ка штабу — заступника командира 876-го окремого десантно-штурмово­го батальйону 61-ї бригади морської піхоти. Закріплена за ним бойова техніка завжди була на ходу. Сергій Петрович розповідав, як особисто, не гребуючи по лікті замастити руки, він «до гвинтика» перебирав двигу­ни БТРів. Зі сміхом він згадував, що запчастини зі складу йому видавали поза усіма нормами в обмін на талони на горілку (того часу цукор, горілка та деякі інші продукти розподілялись і продавались по талонах), а молодий офіцер алкоголю не вживав...

Після проголошення незалежності України 1992 року капітан Кульчиць кий перевівся в Україну.

У 1992-1993 рр. — заступник ко­мандира по бойовій та спеціальній підготовці, у 1993-1994 рр. — заступ­ник командира по службі — начальник штабу, у 1994-1995 рр. — командир 14-го окремого батальйону Націо­нальної гвардії України (військова ча­стина 1441, місто Тернопіль).

1995 року призначений команди­ром мотострілецького батальйону 23-ї окремої бригади Національної гвардії України (військова частина 2209, місто Сімферополь), у 1995- 1997 рр. — командир 41-го окремого батальйону морської піхоти 4-ї окре­мої бригади морської піхоти 7-ї диві­зії Національної гвардії України (вій­ськова частина 2223, місто Феодосія).

У 1997-1998 рр. — заступник ко­мандира з бойової та спеціальної підготовки 24-го полку Національної гвардії України, у 1998-2003 рр. — за­ступник командира і командир 24-го окремого батальйону 5-ї дивізії На­ціональної гвардії України (з грудня 1999 року — Західного територіаль­ного командування внутрішніх військ МВС України, військова частина 1241, місто Івано-Франківськ).

2003 року полковника Кульчиць кого було переведено до органів вну­трішніх справ, до 2005-го обіймав посаду заступника начальника шта­бу — начальника оперативного від­ділу Управління МВС України в Іва­но-Франківській області.

У 2005-2010 рр. Сергій Петро­вич — командир 2-ї окремої Галиць­кої ордена Червоного Прапора бри­гади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України (військова частина 3002, мі­сто Львів). 2010 року закінчив Націо­нальну академію оборони України, у 2010-2012 рр. призначений заступни­ком начальника управління Західного територіального командування вну­трішніх військ МВС України. З серпня 2012 року — начальник управління бойової та спеціальної підготовки Го­ловного управління внутрішніх військ МВС України (з квітня 2014-го — Го­ловного управління Національної гвардії України).

Після проголошення незалежнос­ті України 1992 року капітан Кульчицький перевівся в Україну. Прой­шов шлях від заступника командира з бойової та спеціальної підготовки до начальника управління бойової та спеціальної підготовки Головно­го управління внутрішніх військ Мі­ністерства внутрішніх справ України (з квітня 2014-го — Головного управ­ління Національної гвардії Украї­ни). Указом Президента України від 24 серпня 2013 року Сергію Петрови­чу було присвоєно військове звання «генерал-майор».

Навесні 2014 року генерал-майор Кульчицький формував з активістів Самооборони Євромайдану перший добровольчий підрозділ 1-го резерв­ного батальйону НГУ.

Він неодноразово наголошував до­бровольцям: «Я не хочу бути началь­ником похоронної команди. Мені не потрібен ваш героїзм, якщо ви будете мертвими. Моє завдання — підготува­ти вас так, щоб якомога більше з вас залишилося живими...»

Потому разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район антитерористичної операції на Сході України.

Вимогливий та принциповий офі­цер, він цілком віддавався роботі, тур­бувався про підлеглих і в тяжкі хви­лини стояв за них горою. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв нехитру солдатську їжу, яку, бувало, сам і готував.

Життя генерала, 32 роки якого було присвячено військовій службі, обірва­лося 29 травня 2014 року під містом Слов’янськ, у збитому бойовиками-сепаратистами вертольоті НГУ, на борту якого разом із Сергієм Петровичем загинули 11 його по­братимів... Батальйону оперативного призна­чення Національної гвардії України, який ге­нерал Кульчицький по­чав формувати із бійців Самооборони Майдану, присвоєно почесне най­менування — «баталь­йон оперативного при­значення (резервний батальйон) імені Героя України генерал-майо­ра Сергія Кульчицького 27 бригади Північного оперативно-територіального об'єднан­ня Національної гвардії України».

Ім’я Героя України генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького викарбувано на одній із плит меморіа­лу загиблим працівникам Міністерства внутрішніх справ України на столич­ній Солом’янській площі і, відповідно до наказу ко­мандувача НГУ № 54 від 30 травня 2014 року, «за мужність, відвагу, само­віддані дії, виявлені під час виконання військово­го обов’язку» занесено на­вічно до списків управлін­ня 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапо­ру бригади Національної гвардії України — у вій­ськовому містечку цього з'єднання, що у Львові, 29 травня 2015 року уро­чисто відкрито і освячено погруддя Героя.

Комментировать

  Подписаться  
Уведомление о
ДЕНЬ ПОБЕДЫ НЕ ПРАЗДНОВАЛИ 20 ЛЕТ ИЗ СТРАХА ПЕРЕД РЕАЛЬНЫМИ ВЕТЕРАНАМИ

ДЕНЬ ПОБЕДЫ НЕ ПРАЗДНОВАЛИ 20 ЛЕТ ИЗ СТРАХА ПЕРЕД РЕАЛЬНЫМИ ВЕТЕРАНАМИ

В центре Киева убили ребенка в автомобиле депутата: подробности и кадры трагедии

В центре Киева убили ребенка в автомобиле депутата: подробности и кадры трагедии

Журналист о том, во что превратилась Абхазия

Журналист о том, во что превратилась Абхазия

Три фразы, услышав которые, хулиган передумает на вас нападать

Три фразы, услышав которые, хулиган передумает на вас нападать

Красавица из «Слуг народа» взбудоражила Верховную Раду ботфортами и чулками

Красавица из «Слуг народа» взбудоражила Верховную Раду ботфортами и чулками

Когда ждать новой Ични?

Когда ждать новой Ични?

«Штурмовики в тюрьму не пойдут — они пойдут в леса»

«Штурмовики в тюрьму не пойдут — они пойдут в леса»

Обыски в квартире Антона Мухарского: появилось неожиданное заявление МВД, «под подозрением каждый»

Обыски в квартире Антона Мухарского: появилось неожиданное заявление МВД, «под подозрением каждый»

Ядерный взрыв в Украине: вскрылись секретные данные

Ядерный взрыв в Украине: вскрылись секретные данные

11 циничных истин, которые люди упорно не хотят понять

11 циничных истин, которые люди упорно не хотят понять

Умер актер Иван Бортник

Умер актер Иван Бортник

Названо имя организатора убийства Шеремета

Названо имя организатора убийства Шеремета

КБ «Южное» проиграло суд на 200 млн долларов.

КБ «Южное» проиграло суд на 200 млн долларов.

Скандал с «Юзиком» обрастает новыми деталями

Скандал с «Юзиком» обрастает новыми деталями

Как убивала «красная» Россия. Процедура смертной казни в 1920–1930-х годах. Часть 2

Как убивала «красная» Россия. Процедура смертной казни в 1920–1930-х годах. Часть 2