До роковин загибелі генерала Кульчицького
Історія, ООС 29 Травня 13:25Mikel

До роковин загибелі генерала Кульчицького

Сергій Петрович Кульчицький на­родився 17 грудня 1963 року в місті Веймар Німецької Демократичної Республіки, де в Групі радянських військ у Німеччині служив його бать­ко Петро Іванович — офіцер Збройних Сил СРСР, вихідець із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області. Пізніше, 1967-го, батька пере­вели до Далекосхідного військового округу, тож дитинство Сергія Петро­вича та його молодшого брата Ігоря пройшло у військових містечках різ­них гарнізонів.

За прикладом батька Сергій ще в юні роки вирішив стати військо­вим. Закінчив Уссурійське суворівське військове училище, потім — з відзна­кою — Далекосхідне загальновійсько­ве командне училище.

1985 року Сергій Петрович закін­чив училище з відзнакою, і, маючи право обирати місце служби, під час розподілу обрав вакансію на Північ­ному флоті.

Перед тим як розпочати офіцер­ську службу у званні лейтенанта на посаді командира десантно-штурмо­вого взводу 876-го окремого десант­но-штурмового батальйону 61-ї бри­гади морської піхоти, дислокованої у місті Печенга-1 Мурманської облас­ті, Сергій Петрович одружився — його обраницею і вірною супутницею ста­ла Надія Богданівна Дребіт, дівчина, з якою він познайомився у рідних Чорнокінцях і протягом трьох років підтримував романтичні стосунки (матері Сергія та Надії були подруга­ми з дитинства).

Старанний та ініціативний офіцер швидко просувався по службі: у 1989- 1991 рр. він обіймав посаду заступни­ка командира з тилу — начальника тилу, у 1991-1992 рр. — начальни­ка штабу — заступника командира 876-го окремого десантно-штурмово­го батальйону 61-ї бригади морської піхоти. Закріплена за ним бойова техніка завжди була на ходу. Сергій Петрович розповідав, як особисто, не гребуючи по лікті замастити руки, він «до гвинтика» перебирав двигу­ни БТРів. Зі сміхом він згадував, що запчастини зі складу йому видавали поза усіма нормами в обмін на талони на горілку (того часу цукор, горілка та деякі інші продукти розподілялись і продавались по талонах), а молодий офіцер алкоголю не вживав...

Після проголошення незалежності України 1992 року капітан Кульчиць кий перевівся в Україну.

У 1992-1993 рр. — заступник ко­мандира по бойовій та спеціальній підготовці, у 1993-1994 рр. — заступ­ник командира по службі — начальник штабу, у 1994-1995 рр. — командир 14-го окремого батальйону Націо­нальної гвардії України (військова ча­стина 1441, місто Тернопіль).

1995 року призначений команди­ром мотострілецького батальйону 23-ї окремої бригади Національної гвардії України (військова частина 2209, місто Сімферополь), у 1995- 1997 рр. — командир 41-го окремого батальйону морської піхоти 4-ї окре­мої бригади морської піхоти 7-ї диві­зії Національної гвардії України (вій­ськова частина 2223, місто Феодосія).

У 1997-1998 рр. — заступник ко­мандира з бойової та спеціальної підготовки 24-го полку Національної гвардії України, у 1998-2003 рр. — за­ступник командира і командир 24-го окремого батальйону 5-ї дивізії На­ціональної гвардії України (з грудня 1999 року — Західного територіаль­ного командування внутрішніх військ МВС України, військова частина 1241, місто Івано-Франківськ).

2003 року полковника Кульчиць кого було переведено до органів вну­трішніх справ, до 2005-го обіймав посаду заступника начальника шта­бу — начальника оперативного від­ділу Управління МВС України в Іва­но-Франківській області.

У 2005-2010 рр. Сергій Петро­вич — командир 2-ї окремої Галиць­кої ордена Червоного Прапора бри­гади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України (військова частина 3002, мі­сто Львів). 2010 року закінчив Націо­нальну академію оборони України, у 2010-2012 рр. призначений заступни­ком начальника управління Західного територіального командування вну­трішніх військ МВС України. З серпня 2012 року — начальник управління бойової та спеціальної підготовки Го­ловного управління внутрішніх військ МВС України (з квітня 2014-го — Го­ловного управління Національної гвардії України).

Після проголошення незалежнос­ті України 1992 року капітан Кульчицький перевівся в Україну. Прой­шов шлях від заступника командира з бойової та спеціальної підготовки до начальника управління бойової та спеціальної підготовки Головно­го управління внутрішніх військ Мі­ністерства внутрішніх справ України (з квітня 2014-го — Головного управ­ління Національної гвардії Украї­ни). Указом Президента України від 24 серпня 2013 року Сергію Петрови­чу було присвоєно військове звання «генерал-майор».

Навесні 2014 року генерал-майор Кульчицький формував з активістів Самооборони Євромайдану перший добровольчий підрозділ 1-го резерв­ного батальйону НГУ.

Він неодноразово наголошував до­бровольцям: «Я не хочу бути началь­ником похоронної команди. Мені не потрібен ваш героїзм, якщо ви будете мертвими. Моє завдання — підготува­ти вас так, щоб якомога більше з вас залишилося живими...»

Потому разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район антитерористичної операції на Сході України.

Вимогливий та принциповий офі­цер, він цілком віддавався роботі, тур­бувався про підлеглих і в тяжкі хви­лини стояв за них горою. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв нехитру солдатську їжу, яку, бувало, сам і готував.

Життя генерала, 32 роки якого було присвячено військовій службі, обірва­лося 29 травня 2014 року під містом Слов’янськ, у збитому бойовиками-сепаратистами вертольоті НГУ, на борту якого разом із Сергієм Петровичем загинули 11 його по­братимів... Батальйону оперативного призна­чення Національної гвардії України, який ге­нерал Кульчицький по­чав формувати із бійців Самооборони Майдану, присвоєно почесне най­менування — «баталь­йон оперативного при­значення (резервний батальйон) імені Героя України генерал-майо­ра Сергія Кульчицького 27 бригади Північного оперативно-територіального об'єднан­ня Національної гвардії України».

Ім’я Героя України генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького викарбувано на одній із плит меморіа­лу загиблим працівникам Міністерства внутрішніх справ України на столич­ній Солом’янській площі і, відповідно до наказу ко­мандувача НГУ № 54 від 30 травня 2014 року, «за мужність, відвагу, само­віддані дії, виявлені під час виконання військово­го обов’язку» занесено на­вічно до списків управлін­ня 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапо­ру бригади Національної гвардії України — у вій­ськовому містечку цього з'єднання, що у Львові, 29 травня 2015 року уро­чисто відкрито і освячено погруддя Героя.

Монетизуй свій талант з OnPress.info ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ