Феномен російського шизофашизму.
Росія 12 Липня 2022 5:22Марина Сейлор

Феномен російського шизофашизму.

Відповідний матеріал надіслало #Буквам Управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України.

І. Нацистсько-“нацистська” інформаційна війна

Фактично з перших днів повномасштабної війни в українських та іноземних ЗМІ російських окупантів почали порівнювати з “еталонними” представниками світового зла – нацистами (фашистами). Варварська жорстокість, лицемірство, цинізм та сексуальна збоченість, продемонстровані росіянами на тимчасово окупованих територіях, остаточно переконали – у світі з’явився новий людиноненависницький тоталітарний режим, який, як ідеологічно, так і на практиці, має багато спільного з тоталітарними режимами ХХ століття, зокрема, нацистською Німеччиною часів Другої світової війни. Європейські політики порівнюють поведінку російських військ із гітлерівськими підрозділами СС. Більше того, чим далі більше поширюються твердження, що сучасні російські нацисти вже навіть перевершили німецьких.

Водночас, кремлівські чиновники на чолі з президентом Путіним та російські пропагандисти наполегливо пояснюють, що причиною “спецоперації” стала неминуча потреба перемогти “київський нацистський режим”, “денацифікувати” Україну та “визволити” українців. При цьому злочини російських військових кремлівською пропагандою замовчуються, категорично заперечуються, провина за них перекладається на українських “нациків”, “нацистів”, “націоналістів”, “бандерівців”. Таким чином, у необтяженого зайвим критичним мисленням та необхідними знаннями стороннього спостерігача може виникнути гострий когнітивний дисонанс. Адже якщо прийняти на віру повідомлення з обох сторін то виходить, що нацисти воюють з “нацистами”? Абсурд досягає абсолюту, коли зважити на те, що союзниками “українських нацистів” у цій війні є провідні демократичні держави світу, які в жодному разі не запідозриш у симпатіях до Гітлера та гітлерівців.

Абсурдна, на перший погляд, нацистсько-“нацистська” війна, яка розгорнулася у перевантаженому фейками інформаційному просторі, є результатом багаторічної діяльності російської пропаганди, яка з часів “Помаранчевої революції” 2004 року почала нав’язувати власним громадянам та світу міфи про українських “фашистів”, “нацистів”, “націоналістів”, “бандерівців”. Між тим, чим більше шаленіла російська пропаганда, продукуючи фейкові страшилки про страшних “бандерівців – нацистів”, тим далі більше сама путінська росія набувала рис, що уподібнювали її з фашистами, нацистами, сталіністами ХХ століття. Як влучно зазначив президент рф Владімір Путін, “кто как обзывается, тот так и называется”. До цього важко щось додати.

ІІ. Рашизм – це російський фашизм чи російський нацизм?: наукові та суспільно-політичні дискусії на фоні війни

Новий етап російсько-української війни, який почався з 24 лютого 2022 року, є найбільшим і найбільш кривавим збройним конфліктом в Європі з часів Другої світової війни. Варварська жорстокість російських “визволителів” України зумовила активні наукові та суспільно-політичні дискусії щодо найменування, сутності, характерних рис та особливостей нового тоталітарного, огидного і вкрай агресивного явища, з яким зіткнулася Україна та світ. Науковці, експерти, журналісти, лідери громадської думки України висловили ініціативу про введення до офіційного та наукового дискурсу терміну “рашизм” із внесенням цього терміну до словників української мови, щоб дати офіційне визначення ідеології та практики сучасного російського режиму, який здійснює загарбницькі війни та воєнні злочини в Україні, Грузії, Чечні, Сирії та інших країнах світу. Цю ініціативну підтримав Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики. У мережі інтернет протягом квітня – травня 2022 року з’явилася низка інтерв’ю, статей та виступів істориків, політологів, політиків, які формулюють власне бачення сутності та особливостей “рашизму”, порівнюють його з іншими тоталітарними ідеологіями та режимами. І хоча термін не новий, саме зараз, з огляду на розпочату “повноцінну” практичну реалізацію завдань “русского мира”, науковці активно дискутують з цього приводу, прагнути зрозуміти витоки, ідейні основи, спільне та відмінне у порівнянні з фашизмом, нацизмом, сталінізмом.

Думку про те, що росіяни будують свій світ на особливій та вкрай небезпечній ідеології, ще у 90-ті роки висловлював президент Чеченської Республіки Ічкерія Джохар Дудаєв. Він використовував схожий термін “русизм” і

пояснював його як “особливу форму людиноненависницької ідеології, заснованої на великодержавному шовінізмі, повній бездуховності та аморальності”. Дудаєв наполягав, що “русизм” відрізняється від відомих форм фашизму, расизму та націоналізму особливою жорстокістю — як до людини, так і до природи. Серед інших особливостей “русизму” Дудаєв виділяв такі: тактика випаленої землі, знищення геть усього як головний принцип дії, шизофренічна форма манії світового панування, рабська психологія, паразитування на хибній історії, на окупованих територіях та пригноблених народах, постійний політичний юридико-правовий та ідеологічний тероризм.

Позиція Дудаєва перегукувалася зі спостереженнями західних спеціалістів.

Дослідники відзначали, що ще навіть до приходу до влади Владіміра Путіна в Росії викристалізовувалась і міцнішала ідеологія, яка все більша нагадувала фашистську. Вторгнення Росії в Крим та на Донбас у 2014 році спровокувало нову хвилю дискусій про те, наскільки близьким є російський режим до фашистського.

Після вторгнення Росії 24 лютого 2022 року в Україну науковці та політики почали впевненого говорити про “рашизм” як про новий оформлений термін, що позначає “вселенське зло ХХІ століття”. Наведемо кілька прикладів, які ми обрали з понад десятка різноманітних визначень “рашизму”, які з’явились останнім часом.

Сучасний американський історик Тімоті Снайдер у своїй колонці “The War in Ukraine Has Unleashed a New Word” на The New York Times пише, що для пояснення звірства росіян в Україні, влада та цивільні особи вживають слово “рашизм”. Історик пояснює, що “рашизм” має значення “fascism”, але замість літери “r” вживається “f” і це має значення “russian fascism”. Він зазначає,  українці за останнє десятиліття помітили нахил Росії до фашизму: культи лідера і мертвих, корпоративну державу, міфічне минуле, цензуру, теорії змови, централізовану пропаганду, а тепер і війну, руйнування: “Навіть коли ми справедливо обговорюємо, наскільки цей термін застосовний до західних діячів і партій, ми схильні не помічати центральний приклад відродження фашизму, яким є режим Путіна в Російській Федерації”.

Український політолог Петро Олещук констатував, що якщо спочатку слово “рашизм” використовували скоріше як словесну метафору для ототожнення фашизму з ідеологією та практикою путінського режиму, “то тепер це поняття все сильніше входить в офіційний політичний дискурс – і не лише України”. Однією з його ключових характеристик Олещук пропонує вважати культ сили, “яким просякнуто весь рашизм: „Я сильний — значить правий“. На його думку, саме з цього культу походить відкидання розвитку і цивілізації (це “слабкість”), відкидання нормальних людських відносин, моралі, норм”. “Вони [рашисти] відкидають сторіччя прогресу людства, аби повернутися у зрозумілий та близький палеоліт, доповнений ракетами та танками. Рашизм – це по суті і є палеоліт з танками, ракетами та маєтками для вождів”.

Професор Микола Піддячий: “ Рашизм – імперська авторитарно-тоталітарна система державно-політичного режиму Російської Федерації (Росії) створена президентом-диктатором В. Путіним із підтримкою 83% російського населення (російська соціологічна агенція “Левада-центр” 24-30 березня 2022 р.). Жорстко регламентуючи роботу державних і суспільних інституцій та приватні сфери життя російський режим позбавив їх можливості самостійності у політичній, економічній і господарській, культурній, вихованій, релігійній й іншій діяльності. З початку ХХІ століття рашисти розробили і послідовно впроваджували прихований геноцид українського народу з усіма ознаками державного тероризму, здійснюючи безпрецедентну агресивно-войовничу політику з елементами фашизму, нацизму, шовінізму, кібервійни та егоїстичного відношення до світової цивілізації. Це дає підстави для надання Росії статусу “Терористична держава Російська Федерація”.

У Вікіпедії кількість статей різними мовами про “рашизм” останнім часом значно зросла.  різко Українська версія Вікіпедії визначає це явище таким чином: “Рашизм (від «Росія» (англ. Russia, «Раша») + “фашизм”), або російський фашизм, – термін, який використовується науковцями, політиками і публіцистами для позначення політичної ідеології та соціальної практики владного режиму Росії кінця XX – початку XXI століття, що базується на ідеях “особливої цивілізаційної місії” росіян, “старшості братнього народу”, нетерпимості до елементів культури інших народів; на тоталітаризмі й імперіалізмі радянського типу, використанні російського православ’я як моральної доктрини, на геополітичних інструментах впливу, насамперед енергоносіях для європейських країн, військовій силі, стосовно країн, що входять до сфери впливу Російської Федерації”.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон “ Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну” (реєстр. № 7214, закон ще не підписаний Президентом і буде повторно розглядатися з урахуванням його зауважень). В ухваленій редакції Закону чітко визначено, що “Політичний режим Російської Федерації є нацистським за своєю суттю і практикою та ідеологічно наслідує націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарний режим”. Термін “рашизм” у цьому законі не вживається.

У іншому законопроекті, який зареєстрований 2 травня 2022 року (№ 7338) і ще перебуває на розгляді, вже є й визначення нового терміну: “Рашизм – форма націонал-соціалізму (нацизму) та різновиду тоталітарної, фашистської ідеології, симбіозу основних засад фашизму і нацизму, симбіоз основних засад фашизму і сталінізму. Він є обґрунтуванням варварської геополітики РФ, спрямованої на окупацію та анексію територій інших держав, яка позначається штампом “збирання земель російських” і спирається на місцевий колабораціонізм та підтримку російської п’ятої колони”.

Таким чином, незважаючи на різноманіття визначень терміну “рашизм”, який лише набуває поширення серед науковців та політиків і, безперечно, ще підлягає уточненню, добре помітно співставлення рашизму з фашизмом та нацизмом (але не тільки). Часто просто ставиться знак рівності між цими явищами (рашизм – це російський фашизм та/або російський нацизм).

Довідково. У вітчизняній та західній літературі є поширеним ототожнення фашизму та націонал-соціалізму (нацизму), коли другий вважається лише складовою або відгалуженням (різновидом) першого. Після приходу до влади в Італії 1922 Беніто Муссоліні італійський фашизм, як політичний феномен, першим привернув посилену увагу. Тому надалі всі зовні подібні до італійського фашизму політичні рухи називалися “фашистськими”. Нацисти також сприймали італійських фашистів як “однодумців”. 

Водночас, частина дослідників звертає увагу на суттєві відмінності, які є у ідеології нацизму порівняно з італійським фашизмом. Зокрема, в нацизмі відсутня концепція корпоративної держави, яка властива італійському фашизму, але наявна “расова теорія” з войовничим антисемітизмом, яка тривалий час була відсутня у політиці італійського фашизму.

Цим пояснюються, зокрема, і сучасні наукові дискусії щодо того на що більше схожий рашизм – на фашизм чи нацизм. Ці дискусії мають сенс у суто наукових дискусіях, якщо порівнювати саме ідеологію рашизму з істалійським фашизмом чи німецьким націонал-соціалізмом. Що ж стосується тоталітарної “практики, то рашизм насамперед співставний з нацистським режимом в Німеччині, як найбільш відомого до 24 лютого 2022 року  за кількістю та жахливість воєнних злочинів та злочинів проти людяності. Безперечно, що після 24 лютого “пальма першості” у цьому перейшла до рашистів.

ІІІ. Що спільного між рашизмом і нацизмом? 

Чимало науковців та публічних діячів вдалися до порівняння рашизму з попередніми тоталітарними ідеологіями та практиками. У мережі Інтернет можна знайти як співставлення окремих рис (насамперед варварську жорстокість та агресивність) так і комплексні порівняння з визначенням цілої низки спільних (схожих) рис рашизму насамперед з німецьким нацизмом, італійським фашизмом та сталінізмом. Також слушними є заувага відомого історика Станіслава Кульчицького, про те, що рашизм є осучасненою формою російської імперіалістичної ідеології. Проте порівняння з нацизмом чисельно переважають.

Найбільш детальний порівняльний аналіз, який нам вдалося знайти, міститься у матеріалі Владлена Мараєва та Юлії Гуз “ Рашизм, або чому росіяни – нові нацисти”. Стаття є спільним продуктом аналітичного центру “Вокс Україна” та популярного Youtube-каналу “Історії без міфів”.

Автори статі докладно пояснюють, що сучасний режим Путіна запозичив в інших тоталітарних режимів (італійського фашизму, німецького нацизму та сталінізму) та на чому зараз базується російське суспільство та система влади в РФ. З повним текстом статті можна ознайомитись на сайті центру, а тут подамо лише те, що, на думку В. Мараєва та Ю. Гуз, є спільного між сучасним російським фашизмом (рашизмом) та німецьким нацизмом.

1. Етатизм, реваншизм та переписування історії 

Тоталітарна пропаганда в нацистській Німеччині була наскрізь етатистською. Вона підносила культ держави – могутньої, потужної, всеосяжної. В нацистській Німеччині активно використовувалось гасло “Один народ, одна держава, один вождь”.

Фактично Путін за таким самим принципом побудував Росію, яка лише формально є федерацією. Насправді це – жорстко централізована, унітарна імперія на чолі з безальтернативним диктатором, який перебуває при владі вже 22 роки й де відбувається стрімке й тотальне зросійщення неросійських (насамперед – слов’янських) народів. Зросійщення є неминучим в умовах практично цілковитої відсутності шкіл і ЗМІ мовами національних меншин, громадсько-політичних організацій, національних культурних осередків.

Нацистський режим у Німеччині виріс із травми поразки у Першій світовій війні. Гітлер обіцяв “відновити справедливість”, відродити втрачену імперську велич Німеччини, повернути відібрані сусідами землі. Він “призначив” винними за поразку в Першій світовій війні євреїв і комуністів та підтримував у суспільній свідомості уявлення про “державу у ворожому оточенні” (капіталістичні колоніальні імперії Велика Британія і Франція та “єврейсько-більшовицький” СРСР, території якого мають стати “життєвим простором” для німців.

Аналогічно й путінський режим виріс із травматичного досвіду краху СРСР. Ще у 2005 році Путін назвав розпад СРСР “найбільшою геополітичною катастрофою XX століття”, внаслідок якої “десятки мільйонів наших громадян і співвітчизників опинилися за межами Російської Федерації”. У російському суспільстві з його імперським менталітетом крах СРСР було сприйнято як тяжка поразка і всесвітнє приниження (цим пояснюється особлива ненависть до США, блоку НАТО і “колективного Заходу”, “західних цінностей” та “ліберальної демократії”).

Мета політики Путіна збігається з метою Гітлера – відновити “втрачену велич” своєї держави, повернути собі території, заселені росіянами, російськомовними або лояльними до Росії людьми. Так само, як і Гітлер, Путін сповідує концепцію “спиратися на власні сили” (автаркія, самодостатність) та “держави у ворожому оточенні” Це – типовий нацистський реваншизм. Прагнення компенсувати поразку в Холодній війні.

2. Культ особистості

Як і нацистський режим у Німеччині, путінська Росія активно просуває культ особи свого лідера. Гітлер перебував при владі із 1933 до 1945. Внаслідок цього у нього зникло відчуття міри, з’явилося непохитне переконання у власній богообраності, безпомилковості, виконанні якоїсь великої історичної місії. Усунути Гітлера від влади законним шляхом було неможливо.

На честь фюрера називали вулиці, площі та інші об’єкти. Всюди були його зображення, пропаганда постійно експлуатувала образи “диктатор і військові”, “диктатор і діти”. Характерною особливістю культу особи Гітлера була маскулінність та мачизм. Пропаганда зображала Гітлера і продовжує зображувати Путіна як войовничих, рішучих, фанатичних, готових на радикальні кроки політиків, які не шкодуватимуть ні ворога, ні зусиль своїх громадян для досягнення мети (згадаймо популярні серед росіян фото путіна з оголеним торсом).

У 2014 році німецька газета Die Welt писала про те, що культ особистості Путіна почав наростати з початком війни на Сході України та ще більше – після окупації Криму. Die Welt також підмітила, що чим більш ізольованою стає Росія, тим більше там схиляються перед Путіним. Про Путіна пишуть пісні, знімають відеокліпи, на його честь та підтримку проводять масштабні заходи.

Автори статті наводять 5 найбільш божевільних прикладів ідеалізації російського диктатора: лекція і круглий стіл на тему взаємозв’язку Бога і президента Росії Володимира Путіна (відбулася у вересні 2014 року у Москві); церква свідків Путіна, що діє у Кстовському районі Ніжегородської області; серія смартфонів iPhone 5s, на зворотних панелях яких викарбувано портрет Ппутіна та цитата з гімну РФ, від італійського ювелірного бренду Caviar; акція “Порву за Путіна”, коли дівчата дефілювали у майках із портретами Путіна та відповідними написами; поширення одягу із зображенням кумира росіян.

3. Геноцид інших народів

В нацистській Німеччині існував культ переваги “арійської раси” над усіма іншими. “Арійці”, тобто чистокровні німці, вважалися “уберменшами” (“вищими людьми”). Водночас, існували “унтерменші” (“нижчі люди”) – євреї, роми, слов’яни, “напівкровки”. Тотальному знищенню за рішенням Ваннзейської конференції 20 січня 1942 року підлягали євреї. Це було рішення про “остаточне вирішення єврейського питання” (загалом внаслідок Голокосту загинули до 6 мільйонів людей). Також масово знищували ромів, гомосексуалів, душевно хворих.

Аналогічно в путінській Росії існує культ вищості (“величі”) російської культури, мови, історії, армії, економіки, державницької традиції над усіма іншими. Пропагується уявлення про нижчість, другорядність, провінційність, слабкість, непопулярність, недорозвиненість інших культур, мов, традицій тощо (зокрема, української). Власне, таке уявлення панує серед росіян на масовому й побутовому рівні ще з часів Російської імперії та СРСР.

У результаті російсько-чеченських воєн (1994-1996 та 1999-2009), за різними підрахунками, загинуло від 40 000 до 200 000 цивільних, армія Росії долучилася до геноциду в Сирії (за даними Центру документування злочинів Сирії, починаючи з середини березня 2011 року до листопада 2020 року тут загинули 135000 мирних людей).

В Україні російські окупанти чинять свідомий і ідеологічно “обгрунтований” геноцид з метою знищення не лише дежави Україна, але й української нації. Про це свідчать, зокрема, програмна стаття рашизму на російському державному ресурсі “РИА Новости” під назвою “Что Россия должна сделать с Украиной” та публікація російського політолога Богдана Безпалько “Мнение силовиков”.  Станом на 11.05.2022 геноцид українців російськими військами під час вторгнення 2022 року визнаний рішеннями парламентів країн Балтії, Польщі, Канади, Чехії, Ірландії та України.

4. Ігнорування міжнародного права (“Право сили важливіше за силу права”).

Нацистська Німеччина брутально порушувала норми міжнародного права, двосторонні та багатосторонні міжнародні угоди. Підписання таємного додаткового протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 року відкрило двері для початку Другої світової війни. В цьому документі йшлося про розподіл “сфер інтересів” у Східній Європі. Тобто фактично про те, які країни та регіони могла окупувати Німеччина, а які – СРСР. Підписавши з Радянським Союзом пакт про ненапад на 10 років (до 1949), нацистська Німеччина порушила його вже на світанку 22 червня 1941 року, коли напала на СРСР.

Аналогічно й путінська Росія, напавши на Україну в 2014 та 2022 роках, грубо порушила сотні міжнародних угод.

5. Однопартійна система.

В нацистській Німеччині була дозволена тільки одна партія – НСДАП. В путінській РФ також фактично однопартійна система. “Єдина Росія” з 2003 року має парламентську більшість, яка на пізніших виборах переросла в конституційну більшість (понад 72% з 2021 року). Впливових опозиційних партій не існує. Всі інші партії – або союзники “Єдиної Росії”, або дрібні й малопомітні політичні сили, що існують, аби створювати “видимість демократії”.

6. Закріплення традиційних гендерних ролей.

У нацистській Німеччині був культ сім’ї. Чоловік мав виступати як головне “джерело забезпечення” родини, патріот, який працює на благо держави, а у військовий час захищає країну. Жінка мала реалізовувати себе насамперед у домашньому господарстві, вихованні дітей та на різних допоміжних ролях. Всіляко пропагувалося народжувати якомога більше дітей – тоталітарній державі необхідні нові воїни, чим більше – тим краще. Кар’єрні можливості для жінок були серйозно обмежені або ускладнені. Гомосексуальні стосунки були криміналізовані.  Гомосексуалів (як чоловіків, так і жінок) вважали “неповноцінними”, “психічно хворими”, які підлягали ізоляції в концтаборах із подальшою можливістю фізичного знищення (існують дані, що за роки існування гітлерівського режиму було заарештовано щонайменше 100 тисяч чоловіків-гомосексуалів). Режим сприймав цих людей як “непотрібних”, оскільки вони не могли дати життя новим громадянам – новим потенційним воїнам і матерям.

В путінській РФ влітку 2020 року внесено поправки до конституції Росії. Стаття 114 визначає “єдину соціально орієнтовану державну політику в царині збереження традиційних сімейних цінностей”. Шлюб визначено саме як союз чоловіка і жінки. Крім того, в РФ жорстко переслідуються гомосексуали, аж до фізичних розправ.

7. Тотальний контроль над ЗМІ.

В нацистській Німеччині держава мала необмежений контроль над засобами масової інформації. Приватних ЗМІ фактично не існувало. Держава прагнула максимально ізолювати громадян від альтернативних джерел інформації, аби повністю формувати для них “порядок денний”.

Те ж саме в путінській РФ – незалежні ЗМІ знищено, а зараз закриваються соціальні мережі.

8. Необмежений вплив апарату примусу (поліція, спецслужби).

В нацистській Німеччині охоронні загони (СС) панівної партії та підлегла їм структура – таємна державна поліція (гестапо) – мали повний контроль над життям суспільства. Будь-яка опозиція жорстоко і безжально придушувалася. Широко практикувалися доноси. Слідство та судові процеси відбувалися з численними порушеннями прав людини – приниження людської гідності, психологічний тиск, фізичні тортури. Масове застосування мала смертна кара, зокрема й публічна.

В путінській РФ органи МВС і ФСБ також мають колосальний контроль над суспільством. Будь-які спроби народних протестів жорстко придушуються, учасників заарештовують та ув’язнюють. Існують прецеденти засудження за пости, репости і навіть лайки у соцмережах. Нещодавно заступник голови Радбезу РФ і голова партії “Єдина Росія” Дмитро Медведєв зробив заяву про можливість відновлення в країні смертної кари.

9. Символіка

Серед символів, якими позначена російська окупаційна техніка в Україні, найбільш поширеними є латинські букви “Z” та “V”. У якості символів агресії їх можна було вже бачити в часи Другої світової. Літера “Z” була присутня на емблемі 4-ї поліцейської панцергренадерської дивізії СС, яка брала участь в боях на території Франції, Радянського Союзу, Греції, Угорщини, Польщі, Німеччини. Есесівці цієї дивізії були причетні до злочинів проти цивільного населення. За походженням це – рунічний символ, який має назву “Вольфзангель” – “вовчий гак”. У різні часи він вважався символом жорстокої та необмеженої тиранії, ненависті, нацизму та неонацизму. Перевернуті варіанти “Вольфзангеля” були розміщені також на емблемах 2-ї танкової дивізії СС “Дас Райх” та 34-ї добровольчої гренадерської дивізії СС “Ландшторм Недерланд”, у якій служили вихідці з Данії та Нідерландів. Обидві дивізії також були причетні до здійснення масових злочинів проти цивільного населення.

Символ “V” у нацистській Німеччині використовувався як “шеврон старого бійця”, що мав виділяти найдавніших членів СС. Право на його носіння мали ті члени СС, які вступили до лав нацистської партії до 30 січня 1933 року, дня приходу Гітлера до влади.

Проте, до останнього часу, про використання “Z” та “V” нацистами було відомо переважно фахівцям історикам. Для більшості це були просто латинські літери, які відомі бренди використовували у своїх логотипах. Сьогодні росіяни використовують “Z” та “V” не тільки для маркування свої техніки, а й загалом як офіційні символи “спецоперації” в Україні. Вони придумують власні пафосні пояснення цим символам (“Z – За победу”, “V – Сила в правде”, “demilitariZation” та інші).

“Z” і “V” використовують як офіційні установи Росії так і будь-хто, хто підтримує агресію: “Z” на фасаді Московського театру Олега Табакова, російський гімнаст на спортивних змаганнях з цією ж літерою на грудях, учасники автомобільних флешмобів, під час яких автівки розташовують у вигляді “Z” та “V”, такі ж літери на аватарках рашистів в соцмережах тощо. Таким чином, “Z” та “V” стали символами схвалення агресії та вбивства мирних громадян. Дві латинські літери швидко перетворилися на символи нового глобального зла, а “Z”, яка набула найбільшого поширення, стала кремлівською неонацистською свастикою.

У згаданій статті В. Мараєва та Ю. Туз, а також у одному зі стрімів “Історії без міфів”, який був присвячений цій же темі (https://www.youtube.com/watch?v=jW3nQrg_Cuk) згадуються і інші подібності нацистської Німеччини та путінської Росії: мілітаризація суспільства, агресивна загарбницька політика, прагнення до “бліцкрігів” (блискавичних переможних війн), неспроможність адекватно оцінювати свої сили, підготовка п’ятої колони в інших країнах, проведення референдумів для “узаконення” загарбницьких дій, створення фейкових приводів для війни, знецінення життя власних громадян, використання дітей та юнацтва в тоталітарних практиках.

Наведені вище спільні риси рашизму і нацизму загалом властиві також і італійському фашизму і так само можуть бути проілюстровані прикладами з історії фашистської Італії часів “дуче” Муссоліні. Водночас, нацизму не був характерний тісний зв’язок держави і церкви, який споріднює рашистів з італійськими фашистами. В Італії за режиму Муссоліні пропагувався пієтет до католицької церкви. В 1929 році було підписано Латеранські угоди та створено державу-місто Ватикан. Папа Римський Пій XI підтримував агресивну загарбницьку політику Муссоліні.

В путінській росії РПЦ є фактичним прислужником держави, підтримує агресивну зовнішню політику. Російський патріарх Кіріл не засудив війну в Україні і підтримує войовничу маячню Путіна. Кіріл багато років просував тези російської пропаганди.

IV. Феномен “шизофашизму”

Таким чином, очевидно, що рашизм має чимало рис, які споріднюють його з нацизмом та іншими тоталітарними ідеологіями. Тоді в чому ж його унікальність? У майбутні десятиліття вітчизняні та іноземні науковці будуть дискутувати про це, намагаючись чітко описати особливості рашистської ідеології та людиноненависницької практики.

Однак вже сьогодні одну з унікальних особливостей рашизму науковці вже визначили. Тімоті Снайдер пише про неї так: “Оскільки Путін говорить про фашистів як ворогів, нам може бути важко зрозуміти, що він насправді може бути фашистом. Але у війні Росії з Україною “нацист” означає просто “ворог-недолюд” – хтось, кого росіяни можуть вбити. Ненависницькі висловлювання на адресу українців полегшують їхнє вбивство, як ми бачимо у Бучі, Маріуполі та в усіх частинах України, які перебували під російською окупацією. Братські могили – це не випадковість війни, а очікуваний наслідок фашистської війни на знищення. Фашисти, які називають інших людей “фашистами”, – це фашизм, доведений до своєї нелогічної крайності як культ нерозумності. Це останній момент, коли розпалювання ненависті спотворює реальність, а пропаганда стає чистою наполегливістю. Це апогей волі над думкою. Називати інших фашистами, будучи фашистом, – основна путінська практика. Джейсон Стенлі, американський філософ, називає це “підривом пропаганди”. Я назвав це “шизофашизмом”. В українців найелегантніше формулювання. Вони називають це “рашизмом”.”

Гітлер та Муссоліні не воювали з фашистськими державами, і лише лідер російського нацистського тоталітарного режиму воює з “нацистами” в Україні. Такого в історії точно не було. Здається, кремлівські політики та пропагандисти вже давно і цілковито вийшли за межі реальності та нормальності, їх поглинула “шиза”. Заяви Путіна, Лаврова, Мєдвєдєва, Пєскова, Шойгу та інших російських чиновників – яскраве тому підтвердження.

У протистоянні російській агресії Україну підтримують понад 40 держав цивілізованого світу. З огляду на це намагання російських чиновників та пропагандистів переконати світ, що Україна нацистська держава, виглядають як намагання психічного хворого довести консиліуму лікарів, що він один нормальний. Саме у цьому полягає шизоїдна унікальність рашистських державних керівників та ідеологів, які сьогодні називають “фашистом” або “нацистом” будь-якого українця, який виступає проти російської агресії.

Джерело: https://dniprograd.org/2022/07/11/fenomen-rosiyskogo-shizofashizmu_92168

Схожі статті
Монетизуй свій талант з OnPress.info ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ
18:53
Війська РФ намагаються атакувати на Харківщині та Донеччині, біля Авдіївки, Мар’янки та Пісків тривають жорсткі бої – Генштаб
18:33
ОПУ замовляє соцопитування про Єрмака та Арестовича
18:30
Україні поки не вистачає зброї для контрнаступу на Херсонщині, – Washington Post
18:23
Зеленський користується радянськими практиками для незаконного позбавлення громадянства,- ХПГ
18:14
У російських загарбників на Луганському напрямку масово горить та ламається техніка, – Гайдай
18:12
Ситуація на Запорізькій АЕС, через обстріли рашистів, близька до Фукусіми, – інженер станції
18:07
Керівний склад окупантів переміщається на лівий берег Дніпра – голова Миколаївської ОВА
18:04
Окупанти ракетним ударом пошкодили теплотрасу у Харкові, вже підготовлену до опалювального сезону
18:00
Мер окупованого Енергодара закликав мешканців міста обмежити перебування на вулицях