ХТО ДОПОМІГ МОНГОЛАМ ЗАВОЮВАТИ РУСЬ, АБО ТАЄМНИЦІ НАРОДЖЕННЯ МОСКОВІЇ
Політика 4 Вересня 2018 11:28Mikel

ХТО ДОПОМІГ МОНГОЛАМ ЗАВОЮВАТИ РУСЬ, АБО ТАЄМНИЦІ НАРОДЖЕННЯ МОСКОВІЇ

 Під час монгольської навали, роль, зіграна князями земель майбутньої Московії, точно відповідає поняттю колабораціонізму. Пригадаємо хоча б найпершу сутичку Русі з монголами – битву на Калці 1223 року. У тій битві монголам протистояли щонайменш двадцять руських князів Київського, Галицько-Волинського, Чернігівського, Курського, Смоленського, Турово-Пінського, тобто, усіх князівств, які згодом увійшли до складу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтіського.

  Від битви ухилились: Великий Новгород, Володимиро-Суздальське, Рязанське, Муромське князівства.

  Цікаві подробиці про участь в тих подіях володимиро-суздальського князя Юрія Всеволодовича можна знайти в Тверському літописі.

  На нараді всіх князів у Києві вирішили послати до (міста) Володимира  до великого князя Юрія Всеволодовича по допомогу: він же відрядив до них Василька Ростовського. (Полное собрание русских летописей. т.15. Летописный сборник именуемый Тверской летописью. СПБ: 1863. с. 339). І що ж той Василько?

   «Василка же Костантиновича тогда Богъ съблюде, приіде бо съ полки ко Чернигову въ помочь; слышавъ се зло, случившеся въ Руси, възратися въ свой Ростовь, сохранень Богомъ». ( там же с. 343).

  Ось так, підмога від предків сучасного московства навіть близько не підійшла до театру бойових дій. Пригадаємо, що місце битви на Калці – це сучасна Донецька область, і до Чернігова звідти далеченько. Зверніть увагу на вияв емоцій тверського літописця: «Богъ съблюде», тобто добре, що Василько Ростовський ухилився, а ось інші, ті хто став на захист рідної землі і союзних половців, Бог не беріг, так їм і треба.

  Після битви на Калці, Юрій Всеволодович не став пасти задніх, він вирішив скористатися послабленням князівств Русі-України, і розпочав відверту агресію.

У 1225 році він відбив Новгород у чернігівського князя Михайла, але не зміг утримати. 1231 року князь Юрій напав безпосередньо на Чернігівщину. Весь час до навали Батия 1237 року, Юрій Всеволодович не полишав надії захопити Київ, що йому вдалося 1236 року. Князь Юрій відмовився допомогти Волзькій Булгарії, коли туди прийшов з військом Бату-хан (Батий).

  В історичних джерелах свідчень, про співпрацю предків так званих «великоросів»  з монголами, більше ніж достатньо.

  Факти активної співпраці з монголами, під час навали Батия на Русь, князів земель, які в ХІV столітті увійшли до складу Московського князівства, визнаються деякими істориками Московії. Як  не заперечується ними і походження московської держави з лона Золотої Орди. Цікаво, що політичні переконання таких істориків можуть бути повністю протилежними. Так Даніїл Коцюбинський відомий як учасник руху опору режиму Путіна, а Дмитрій  Чернишевський – член путінської «Єдиної Росії», депутат Саратовської думи, і правнук відомого екстреміста-соціаліста Ніколая Чернишевського.

   Дмитрія Чернишевського важко запідозрити в симпатіях до України чи в проукраїнських поглядах. Тим цікавіший його візія на хід монгольської навали та походження московської держави. Розвідка Чернишевського цікава, але трохи завелика. Тому подаємо її  стислий виклад і переклад українською окремих фрагментів.  Джерело: Чернышевский Д.В. Русские союзники монголо-татар // Проблемы истории российской цивилизации. Саратов: Научная книга, 2004. с. 21-51.

  Дмитрій Чернишевський у своїй розвідці дотримується постулату Ганса Дельбрюка: вивчення історії воєн повинно базуватися на аналізі військових кампаній, і в разі протиріччя аналізу зі свідченнями джерел перевагу слід надавати аналітиці, незалежно від якості джерел.

  Це твердження цілком розумне – автори історичних пам’яток, могли дотримуватися принципів, далеких від потреби об’єктивного неупередженого пізнання історичних процесів. За такого підходу, стверджував Чернишевський, перебіг військової кампанії 1237 – 1238 років, не можливо зрозуміти, якщо не припустити, що монголи мали свою «п’яту колону» серед князів Русі.

  В якості першого доказу автор відзначає, що монголи дуже раціонально використовували свої обмежені військові ресурси. Тому всі війни вели ретельно готуючи успіх. Вони всіляко уникали невиправданого розширення театру бойових дій, завжди намагалися найефективніше використати наявні проблеми своїх супротивників, аби залишити їх в політичній ізоляції. Для цього монголи створювали тимчасові союзи з традиційними супротивниками свого актуального ворога, а після перемоги над ним, приймалися за вчорашніх союзників. Так було у війні з тангутами, найманами, Китаєм, Хорезмом та іншими.

  Князі Русі-України стали ворогами монголів через військову підтримку половців у битві на Калці. Натомість Володимиро-Суздальське князівство було до цього не причетним, на шляху монгольського війська в землі України не знаходилось, жодним супротивникам монголів не допомагало. Але чомусь монголи, без будь-якої військової доцільності, відійшли від своєї традиційної військової стратегії і завернули в землі майбутньої Московії в 1237 році. Чернишевський відкидає припущення, що монголи пішли туди заради грабунку. Грабунок міг би почекати, до перемоги над князями, що стали ворогами монголів у 1223 році.

  По-друге. Монголи ніколи не починали війну доки не залучали на свій бік політичних опонентів своїх супротивників. Так під час завоювання імперії Цзинь (Північний Китай) Чингізхана підтримали онгути, у війні з чжурчженями до спілки з монголами стали кидані (1212), у війні з кара-китаями на монгольському боці були уйгури (1218), та ін. Не була винятком і Русь: болохівські князі, бродники та інші радо допомагали монголам.

  Для Чингізхан та його нащадки використання зрадників було частиною військової стратегії. «П’ята колона» мала підготувати для монголів ресурсну базу, бо за тих умов не можливо було організувати забезпечення військ із запілля. Отже «обози» монголів знаходилися за лінією фронту, і готувати ресурси для війська Чингізхана, повинні були колабораціоністи.

  Наприкінці ХVстоліття,  в часи перехоплення влади в Золотій Орді Московським князівством, на догоду новій політичній кон’юнктурі,  факти співпраці з монголами нащадків Юрія Долгорукого були вилучені, літописи відредаговані. З огляду на це, Чернишевський приходить висновку, що беззастережно довіряти літописам не можливо.

   Передбачаючи, що його тлумачення історії Московії можуть викликати психологічний опір у всіх, хто звик до карамзинської історичної парадигми, Чернишевський стверджує, що сучасна Московія законний спадкоємець як Золотої Орди, так і Київської Русі.

  Твердження Чернишевського про Київську Русь не може викликати іншої реакції, крім посмішки. Бо не було ніякої КИЇВСЬКОЇ Русі. Була Русь, з центром у Києві, яка мала чітку географію – землі сучасної Наддніпрянської України. Цей факт визнавався навіть совітською історіографією (дивись: Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества в ХІІ-ХІІ вв. М.: Наука, 1982 – с. 61-73). Плутанину вносило те, що інколи Руссю називали землі залежні від Русі-України, як, наприклад,  зараз ми звемо «Росією» не тільки Москву та її околиці,  а і землі поневолених Москвією фіно-угрів, тюрків, кавказців та інші народів.

  Вважати, що поселення русинів у землях фіно-угрів започаткували московську державність, так само наївно, як стверджувати, що Українська держава бере свій початок в античних грецьких колоніях Північного Причорномор’я.

  Але повернемося до статті Чернишевського.

  Аналіз монгольської навали 1237 – 1238 років, призвів його до висновку, що монголи мали свою «п’яту колону» серед руських князів. Не вагаючись, Чернишевський називає імена монгольської агентури. Це родина Олександра Невського: він сам, його батько Ярослав Всеволодович, і згадуваний уже князь Юрій – брат князя Ярослава та дядько Невського.

  Аналізуючи життя Ярослава Всеволодовича до монгольської навали, Чернишевський визнає, що князь присвятив своє життя єдиній меті – гонитві за владою. І в цих гонах князь Ярослав виявив себе людиною жорстокою та безпринципною. Він зраджував усіх, навіть рідних братів (змова проти Юрія Всеволодовича 1219 року).

  Ретельно дослідивши перебіг подій, що передували монгольському вторгненню до Володимиро-Суздальського князівства (інша назва – Залісся), Чернишевський приходить до висновку: князь Юрій Всеволодович знав про небезпеку нападу кочовиків, і мав надію мирно домовитися з монгольськими провідниками. Саме тому він виявився неготовим чинити збройний опір агресорам, зазнав поразки та загинув. Натомість його брат, Ярослав Всеволодович, привів у володимиро-суздальські землі своє військо, яке не чіпали монголи, і згодом отримав ярлик на князівство.

  Чернишевський робить логічний висновок, що саме князь Ярослав сприяв нападу монголів на землі брата. Більше того, він привів монголів до табору військ князя Юрія, що стало причиною повного розгрому володимиро-суздальців, та загибелі Юрія Всеволодовича. У відплату за допомогу монголи віддали у володіння Ярослава землі Залісся. Завдяки Ярославу, монголи напали усього на 14 міст (з 50 – 70), з них лише три умовно великих: Володимир, Суздаль, Рязань. Міфи про спустошення тих земель монголами вельми перебільшені. Дані археології , оприлюднені директором інституту археології РАН Ніколаєм Макаровим, свідчать про розквіт міст Залісся у другій половині ХІІІ століття.

  Після передачі княжого столу Ярославу, монголи залишили землі Володимиро-Суздальського князівства, і рушили в Україну. Саме змовою з монголами, Чернишевський пояснює те, що монголи не пішли на Новгород. У цьому не було потреби, бо там сидів вірний монгольський васал, син Ярослава – Олександр, якого згодом назвуть Невським.

  Завданням Ярослава було забезпечити монгольську армію всім необхідним: від харчів до вояків. Саме завдяки князю Ярославу Всеволодовичу, вважає Чернишевський, європейські хроністи згадують наявність руських вояків у монгольському війську. під час походу в Угорщину. За цю послугу Ярослав отримав ярлик великого князя.

  Хоча князь Ярослав не тільки постачав монголам вояків, але брав участь у їх кампаніях в якості самостійної військової сили. Так у літописах згадується, що в той час як монголи захопили Чернігів та Переяслав,  Ярослав Всеволодович«град взя Каменец, а княгыню Михайлову со множеством полона приведе к своя си» (Полное Собрание Русских Летописей. т.7. с. 141; т.25. с. 30).

  Чернишевський відзначає, що факти співпраці Ярослава Всеволодовича та його сина Алєксандра Невського з монголами після 1242 року ніким не заперечується. Монголи допомогли їм у протистоянні з Тевтонським орденом (у Чудський битві. та битві під Лігницею), а князі Залісся підтримали Батия в його конфлікті х великим ханом Гуюком.

Наслідком конфлікту стала смерть Ярослава, отруєного Туракін – матір’ю Гуюка.

Завдяки заслугам Ярослава, ярлики на княжіння отримали його сини: Андрій та Олександр, натомість як згідно Лествичному праву, цей титул мав би успадкувати Ярославів молодший брат Святослав.

  Вивищення Олександра, що «декілька літ тинявся по країні в позиції "не приший кобилі хвіст"», відбулося завдяки зраді – у 1252 році він видав монголам плани рідного брата князя Андрія Ярославича  спільно з Данилом Галицьким повстати проти завойовників.

  «Якби там не було, в 1252 р. повторилися події 1238 р.: брат допоміг монголам розбити брата і утвердити свою владу над Руссю. Наступні дії Невського – розправа з новгородцями 1257 р. і підкорення Новгорода монголам – остаточно затвердили татарське панування над країною І в той же час набагато слабкіші Угорщина і Болгарія зберегли свою незалежність, Русь руками своїх князів надовго увійшла в орбіту Золотої Орди. Пізніше, російські князі не намагалися вирватися з під монгольської влади навіть у періоди смут і розпаду цієї держави, що дозволило в XVIст. Росії виступити спадкоємцем імперії Чингізидів у Поволжі та на Сході.

  Висновок, на мою думку, не припускає тлумачень: так зване «монголо-татарське ярмо» було наслідком добровільного підкорення завойовникам частини руських (тут правильно було б сказати не «руських», а «заліських»)князів, що використали монголів у внутрішньо княжих розбірках» – підсумовує Дмитрій Чернишевський.

   Тут навіть немає чого додати, крім побажання вивчати саме таку, не спотворену історію, в школах Московії. Це може допомогти відшукати москвинам свої сакральні центри десь у «степу безкраїм за Уралом», а історію Русі залишити її спадкоємцям  – Україні та українцям.

Схожі статті
Монетизуй свій талант з OnPress.info ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ