«Інтернаціональна допомога» — де і скільки кадрових військових воювало на Донбасі
Протистояння на Донбасі, що почалося в березні-квітні 2014 року, в Росії воліють називати «громадянською війною на Україні», однак фактично весь цей час тривала й триває неоголошена (так звана гібридна) війна Російської Федерації проти України як держави.
На протязі всієї війни дії «кишенькових» сепаратистів напряму підтримувалися збройними силами РФ. Причому в їх застосуванні можна виділити кілька етапів і характерних моментів. До липня 2014 року присутність в Україні кадрових військових була незначною – майже виключно це були диверсійно-розвідувальні підрозділи спеціального призначення ГРУ і ССО, які, крім виконання своїх завдань «за профілем», займалися проведенням колон зі зброєю і боєприпасами.
Паралельно накопичувалися сили на російсько-українському кордоні. Після анексії Криму реальним варіантом розвитку подій була повномасштабна війна, для чого в Ростовській, Воронезькій і Бєлгородській областях були створені «ударні кулаки». З якої причини тоді історія не пішла за цим кровавим сценарієм, ми можемо тільки гадати.
Однак дуже скоро сконцентровані в Ростовській області війська були залучені до обстрілу території України, особливо після того, як українська армія реально почала «притискати» бойовиків. Незабаром дійшло й до прямої участі в бойових діях на Донбасі російських військ, причому дозовано – з метою перелому ситуації на тих чи інших проблемних для бойовиків напрямках. При цьому були сформовані ротні і батальйонні тактичні групи, що діяли блискавично, за принципом «набіг – відхід», відходячи за кордон. Водночас Росія наполегливо заперечувала присутність своїх військ на території Донбасу.
Найбільш масштабно кадрові військові залучалися до бойових дій за всю війну тричі: в липні 2014 року – на луганському напрямку, в кінці серпня 2014 року під час подій в Іловайську та взимку 2015 року – під Дебальцевим. Наприкінці липня 2014 року склалася ситуація, за якої сепаратисти реально втрачали Луганськ – сил стримувати наступ української армії і добровольчих батальйонів не було. І тоді в хід пішли кадрові частини.
Тоді ж вперше з’явилася і «традиція» війни – здебільшого їх дуже швидко міняли на наших полонених – спершу росіяни намагалися дотримуватися хоч якоїсь секретності своєї місії в Україні. Значно масштабнішим стало вторгнення наприкінці серпня 2014 року з метою знищення українського угруповання під Іловайськом.
Наступний важливий епізод в участі російських військових – це бої під Дебальцевим. Повністю навести список частин ЗС РФ, які були там, на сьогодні важко. Однак впевнено можна говорити принаймні про участь техніки й особового складу однієї частини – це п`ята окрема гвардійська танкова Тацинська Червонопрапорна, ордена Суворова бригада ЗС РФ (військова частина № 46108), місце постійної дислокації – м. Улан-Уде.
До лютого 2015 року вона була в польових таборах у Некліновському районі Ростовської області (так званих Кузьмінських). Танки бригади кинули на найбільш гарячий на той момент напрямок – Логвінове, де українське командування організувало зустрічний удар для деблокування частин у районі Дебальцевого. Завданням танкістів була підтримка дій батальйонно-тактичної групи бригади, а також зведеного підрозділу ще однієї російської частини – 37-ї окремої мотострілкової бригади (до речі, теж майже повністю бурятської).
Станом на весну 2017 року кадрові частини армії РФ знаходяться на території окупованого Донбасу на постійній основі, не особливо ховаючись. Їхньою «зоною відповідальності» є Амвросіївський, Старобешівський, Тельманівський і Новоазовський райони Донецької області. У цих районах організовані великі польові табори, куди доступ обмежений не тільки місцевим жителям, але й бойовикам незаконних збройних формувань. Тож у разі можливого загострення ситуації на Донбасі цілком може знову повторитися ситуація прямого російсько-українського протистояння.