Отамана Івана Сірка чи не кожен українець бачив хоча б раз у житті. Живописець Ілля Рєпін зобразив його у центрі своєї картини “Запорожці пишуть листа турецькому Султанові”. В Івана Сірка дійсно були дуже правильні риси обличчя. Але Рєпін не знав однієї деталі: отаман мав на нижній губі з правого боку родиму пляму червоного кольору. Сучасники вважали її Божим знаком, який відрізняв Сірка від звичайних людей…
Малюк ріс хворобливим і мовчазним. Серед однолітків почувався чужим, тому часто блукав лісом на самоті. У ніч на Івана Купала його збив з ніг сильний поштовх. Хлопець закричав, навмання вчепився у нападника, а коли отямився, побачив, що голими руками задушив вовка…
Після того випадку Іван перестав хворіти, але у селі його почали побоюватись. Легенду про вовка записали на Харківщині. Вважається, що саме там народився отаман. Дійсно, у тамтешній козацькій слободі Мерефі довгий час жила дружина та діти отамана. У хроніках це місце навіть називали Сірківкою. Але ж Сірко народився задовго до заснування слободи – на 53 роки раніше…
1618-й рік. Брацславське воєводство. Обійстя дрібного шляхтича Сірка. Рід скромний, але навіть такий дрібний дворянин як Сірко міг стати сенатором. Тому батько не шкодує ані сил, ані грошей, аби його син ріс освіченим: змушує хлопця займатися латиною, адже усі закони у Речі Посполитій видавалися саме цією мовою, не менше уваги приділялося і мистецтву володіння шаблею, бо найперший обов’язок шляхтича – військова служба королю.
Сірко був дійсно освіченою людиною. В архівах зберігаються його листи московським царям Олексію та Федору, королю Речі Посполитої Яну ІІІ Собеському та кримському ханові. Але поки не зрозуміло, як хлопець з шляхетної родини потрапив до запорожців?
У тих краях козаків можна було побачити нечасто, але висуваючись у похід проти турків, одного дня через село таки проходили козаки. Іван не міг втриматися, аби не побігти дивитися на славних вояків. Останню крапку у виборі хлопця поставив випадок, який визначив його долю на багато років вперед: вражений вмінням козака зупиняти кров, хлопець наважився попроситися з ними на Січ. Іванові не відмовили, але попередили, що на нього чекають справжні випробування.
Козаки вирішили приставити Івана джурою до старого козака. Сірко здивувався: чого його може навчити старий дід? А почалося навчання з того, що Іванові зав’язали очі і примушували ходити так цілий день. До побутових незручностей він швидко звикає. Має лише сорочку, виварену у риб’ячій юшці, аби в ній воші не заводилися. І в цій сорочці ходить незалежно від того, дощ надворі чи спека. Він виконує все, що йому говорять. Наступного дня малому затулили вуха, ще й до кисті прив’язали шаблю. Іванові ця вправа подобалася. Шабля швидко стала продовженням руки.
Але найбільше часу треба витрачати на, здавалося б, просте завдання: потрібно було стати спиною до сонця перед стіною і торкнутися поверхні стіни рукою швидше, аніж там з’явиться власна тінь. Після того, як опанує це, старий козак обіцяв, що Іван ловитиме кулі на льоту.
Цікаву науку проходить Іван у старого козака, але найважче йому – вчитися помирати. Вправа начебто і не складна, але замість того, щоб впадати в анабіоз, Іван постійно засинає… Потрібно було лягти на спину та дивитися на сокола, який літав у небі. Птах рухався дуже повільно, часто замираючи. Споглядаючи за ним, учень намагався уповільнити ритм серця, аби воно майже зупинилося. Дід казав, якщо навчитися так робити, то ляже отак козак у канаві біля ворожого табору, а на нього і не звертатимуть уваги, бо подумають, що неживий. Через рік невтомних тренувань Іван вже міг під час такої вправи бачити все довкола очима того сокола, що кружляв у небі.
Опанування воєнних навиків за книжками у 17 столітті – справа зайва, адже українське військо постійно бере участь у війнах. Аби протистояти агресії Стамбула в Європі у 1617 році створюють Лігу християнської міліції. Нещодавно на півдні Франції, де містився центр Ліги, знайдено рукописні матеріали, які підтверджують контакти старшини із представниками запорізького війська…
Під час 30-літньої війни французькі війська 10 років не могли оволодіти фортецею Дюнкерк. Гинули тисячі людей, та фортеця все одно залишалася у руках ворога.
Тоді до протоки Ла-Манш прибувають козацькі війська під командуванням Івана Сірка. Сірко висуває французам умову: не втручатися у його план. Піддані Людовика ніяк не можуть зрозуміти, чому козаки зволікають з атакою.
Українці декілька днів витрачають на вивчення мурів. З настанням ночі запорожці починають штурм цитаделі. Іспанські патрульні кораблі це виявляють і атакують січовиків. Тоді Сірко наказує підняти білі прапори, а козакам – зачаїтися у трюмах. Іспанці припинили стрілянину і підійшли до українських кораблів, висадилися на безлюдні палуби. Допитливість іспанців і погубила. Козаки вирвалися у темряві із трюмів та кинулися в рукопашну. Вони стрімко подолали іспанців і заволоділи їхніми кораблями. Сірко миттєво визначив, що серед полонених є комендант іспанського форту. Тоді іспанських матросів запорожці вишикували на палубі, а коменданту наказали піднятися на капітанський місток. Підопічні Сірка пройшли без єдиного пострілу. Вони висадилися і без проблем атакували Дюнкерк. Незабаром 5-тисячний іспанський гарнізон склав зброю.
Козаки взяли цитадель за лічені години. Зрозуміло, що цю перемогу січовики отримали без застосування магії. Феноменальна військова удача Сірка базувалася на інших уміннях полководця. Він ефективно використовував особливості рельєфу, користувався даними розвідки, а у бою відзначався високою маневреністю. Але чому здобутки Сірка замовчують військові історики? Подальші події у французькому періоді життя Сірка усе пояснюють.
Кардинал Мазаріні затягує із виплатою грошей за козацьким контрактом, але ніяк не знаходить приводу позбавитися присутності січовиків у Франції. А вони, тим часом, не збираються полишати країни без своїх грошей. Кардинал наказує знищити документи, які б засвідчували участь козаків у штурмі Дюнкерку. Мазаріні отримує чергове повідомлення: виявляється Сірко доволі впевнено почувається у Парижі. Він читає латиною лекції з історії Польщі та Русі-України у Сорбоні. І навіть влаштовує дуелі на вулицях міста. Але ж дуелі заборонені законом…Якщо вдасться зловити Сірка на гарячому, з’явиться привід запроторити впертого українця до Бастилії і тоді вся ця козацька ватага, позбавлена свого ватажка, нарешті подасться до себе додому без жодної копійки. Кардинал призначає гвардійців для стеження за Сірком.
Привід ув’язнити полковника Сірка з’являється чи не наступного дня. Гвардійці провокують Сірка на збройне зіткнення, дорікнувши полковнику, що французи воюють за честь і славу, а козаки – за гроші. Відповідь прозвучала миттєво – кожен воює за те, чого йому бракує.
У такий безкровний спосіб Сірко виграв 17 боїв. Містом поповзли чутки, мовляв, загадковий українець-дуелянт знає магічні замовляння. А гвардійці тим часом безуспішно намагалися розсекретити тактику бою, яка призводить до перемоги без пролиття крові. Париж такого ще не бачив.
Провокація кардиналу Мазаріні не вдалася. Тому він вирішив уникнути розрахунку більш дипломатичним способом. Він запросив до себе Сірка і почав пояснювати запорожцю, що не може визнати його перемогу під Дюнкерком, адже Сірко взяв фортецю не за правилами ведення війни, а за допомогою магії та підступності. Сірко переконує кардинала визнати перемогу запорожців, інакше козаки перейдуть на бік іспанців і Дюнкерк французам доведеться відбивати знову. Мазаріні з козаками розрахувався, а Сірка почали звинувачувати у меркантильності.
Тоді посланець польського короля у супроводі охорони прямує на Чортомлицьку Січ. Бути обережним примушує таємний вантаж, який він везе для кошового отамана. Мандрівка триває вже третю добу. Посол хоче швидше завершити відповідальну місію, і одразу прямує до новообраного отамана. Але як тільки він його бачить, то одразу розуміє: місія провалилася. король хотів багатими подарунками привернути нового запорозького ватажка на свій бік, але цього золотом не спокусити…