Луганщина… про “відрізати і забути”…. І я не хочу “відрізати” ані їх, ані ту землю. Бо вона наша. Полита кров`ю і луганчан в тому числі.
Україна 8 Липня 2021 8:19Марина Сейлор

Луганщина… про “відрізати і забути”…. І я не хочу “відрізати” ані їх, ані ту землю. Бо вона наша. Полита кров`ю і луганчан в тому числі.

Павло Бондаренко
Ще на тему футболу. Але не зовсім.

22 червня 2014 року я востаннє побував у Луганську. Забрати дещо з квартири. У цей день на Чемпіонаті світу росіяни грали з бельгійцями. Біля нашого будинку – літній майданчик з великим екраном, на якому показували матчі.
Пішов туди і я. Повболівати. За бельгійців.

Узяв пива, дивлюся. Мовчки. Аби не виказати емоцій і не показати на чиєму ти боці – мало що: зовні місто виглядає мирно й орків у плямистих штанях особливо не видно, але час від часу мотаються в якихось своїх оркових справах. Тай серед відвідувачів можуть бути як не орки в цивільному, так “стукачі”.

А відвідувачів багато. Майже усі місця за столиками зайнято.
І тут у певний момент помічаю якусь дивину, те, на що спочатку не звернув уваги: народ дивиться футбол мовчки. Практично жодної реакції на небезпечні моменти у тих або інших воріт та невдалі дії гравців.

Розв`язка настала на 88 хвилині матчу, коли Орігі забив переможний гол у ворота росіян. Практично всі глядачі підхопилися на рівні й радісним галасом почали шалено аплодувати. Ну, знаєте, як на стадіоні, коли “наші” забивають.
Дивляться один на одного переляканими очима, мовляв, що ж я роблю, а самі шаленіють від радощів.
І лише одна молода пара стояла, обійнявшись. Вона плакала у нього на грудях, а він не менш ошалілими очима дивився на два десятки радісних луганчан і крив їх відбірними матюками.

Це ось те, що я бачив на власні очі. І коли мені різноманітні “патріоти” починають розповідати про “Треба їх відрізати, забути й почати будувати країну без них”, я згадую той майданчик, той матч і тих людей. Вони всі були молоді – від 18 до 40 приблизно. Багато їх з різних причин залишаються там. Або періодично мандрують туди й назад.
І я не хочу “відрізати” ані їх, ані ту землю.
Бо вона наша.
Полита кров`ю і луганчан в тому числі.

Коли мені розповідають про “відрізати і забути”, я навпаки, згадую Темура Юлдашева, свого сусіда. Чемпіон світу, триразовий чемпіон Європи з пауерліфтингу, він міг би забрати Віолку та п`ятьох дітей й гарно влаштуватися, наприклад, в Туреччині. Загинув під Савур-Могилою у День незалежності України 24 серпня 2014 року.

Згадую луганського журналіста Валерія Гаврилова, який воював в “Айдарі”; ультрас футбольного клубу “Зоря”, бійця “Азову” Володимира Радіонова та десятки інших луганчан.
НАШИХ.

На фото: Луганськ, квартал Зарічний і той самий літній майданчик. А якщо пройти ліворуч 200 метрів – там був фітнес-центр, де працював інструктором Темур.

Джерело: https://matrix.co.ua/editor1/163758/

Схожі статті
Монетизуй свій талант з OnPress.info ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ