РОСІЙСЬКА ВЛАДА ПЕРЕТВОРЮЄ СВОЇ ІСТОРИЧНІ СИМВОЛИ НА ЗБРОЮ МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ ВОРОЖНЕЧІ
Найбільш яскравим прикладом цього є активне використання прихильниками «руского міра» та окупаційними військами у Криму й на Донбасі так званої георгіївської стрічки як символу боротьби з «київською хунтою». Саме цією відзнакою прикрашені формені куртки кадрових російських військових та найманців, які чинять агресію проти суверенної України. Це носії георгіївських стрічок захопили органи державної влади в Донецьку та Луганську, створили на Донбасі фейкові народні республіки та вже понад три роки вбивають наших мирних громадян і воїнів, грабують людей і знищують інфраструктуру України, підло прикриваючись гаслом: «Защитим русских людей от фашистов и бендеровцев»
Георгіївська стрічка стала елементом великої пропагандистської війни проти України та інших суверенних держав, метою якої є банальний обман громадян, фальсифікація історії й розв’язання міжнаціональної ворожнечі. На жаль, перекручування фактів, вільне трактування історичних подій і нав’язування ідеологічних штампів є характерним для російської пропагандистської машини методом формування світогляду і громадянської позиції росіян для створення образу головного зовнішнього ворога, яким тепер є Україна.
Щоб виявити брехливість і популізм російської пропаганди, достатньо звернутися до загальновідомих історичних фактів. Наприклад, уважно прочитати дослідження таких знаних істориків-науковців, кандидатів історичних наук, як доценти В. Гвоздик, Ю. Князьков, О. Штейнле, у працях яких висвітлюється складна історія формування символу «георгіївська стрічка».
До речі, вперше вона з’являється на ордені святого Георгія, заснованого імператрицею Катериною ІІ 1769 року. Він став вищою військовою нагородою Російської імперії, якою відзначали офіцерів за особливу мужність у бою. Згодом з’явився цілий комплекс нагород, пов’язаних зі святим Георгієм: орден, медаль, хрест, прапор. Невід’ємним їхнім атрибутом була саме георгіївська стрічка, яка згідно з офіційними статутами містила три чорні та дві жовті смужки. Щоправда, дозволялося також використовувати замість жовтого помаранчевий колір.
Найбільш вірогідною є версія, що гама стрічки була запозичена з чорно-жовто-білого прапору Російської імперії. За іншою версією кольори символізують вогонь та дим, що підкреслює її суто військовий характер.
Після захоплення 1917 року влади більшовиками георгіївські нагороди втратили чинність. Ними відзначалися лише представники білогвардійського руху за активну боротьбу з радянською владою.
Про георгіївські стрічки в Росії знову згадали 1941 року, коли чимало російських монархістів почали співпрацювати з нацистською Німеччиною. «Георгіївськими кавалерами» тоді стали начальник головного управління козачих військ Третього рейху генерал Петро Краснов, групенфюрер СС Рудольф Бангерський, член Комітету визволення народів Росії майор Олександр Альбов, групенфюрер СС Андрій Шкуро. Особливо багато було нагороджених цією відзнакою у Руському корпусі, який, зокрема, воював проти партизанів у Югославії.
Крім того, стилізований георгіївський хрест використовували як власний символ окремі підрозділи колабораціоністів, які служили у Російській визвольній народній армії (рос. — РОНА) та брали участь у придушенні антинацистських повстань у Польщі та Словаччині.
Найбільш чисельне збройне формування російських колабораціоністів — Російська визвольна армія, або «власовці» — у своїй символіці використовували передусім андріївський прапор та біло-синьо-червоний триколор. Щоправда, наприкінці війни до складу «власовських військ» увійшли РОНА та Руський корпус, що принесли з собою і георгіївську символіку, яку сприймали виключно як власну національну.
У Радянському Союзі комплекс георгіївських нагород юридично не існував. Це було цілком логічно, адже радянська влада протиставляла себе російській монархії, символом якої була і георгіївська атрибутика. З 1917 року діяла заборона на носіння царських нагород. Однак 8 листопада 1943 року указом Президії Верховної Ради СРСР було засновано орден Слави, стилістично схожий на орден святого Георгія. Ним нагороджували вже не білогвардійців, а червоноармійців. Відзначали так само за особливу військову мужність, а орден також мав стрічку з трьома чорними та двома помаранчевими смужками.
За 20 років після перемоги над нацизмом, у 1965-му, нове керівництво Радянського Союзу на чолі з Л. Брежнєвим заходилося активно формувати офіційну версію історії Великої Вітчизняної війни. 9 травня стало державним святом — Днем перемоги. Багатотисячними накладами друкувалися «правильні» книги про Велику Вітчизняну війну 1941–1945 років. Карбувалися мільйони ювілейних медалей, а «гвардійську» стрічку почали масово популяризувати у творах мистецтва та агітаційній продукції, створюючи з неї символ перемоги над нацизмом.
У Російській Федерації орден святого Георгія та Георгіївський хрест відновили указом Президії Верховної Ради РФ 1992 року і остаточно затвердили у 2008-му. Обов’язковим елементом цих нагород стала імперська «георгіївська стрічка», котру, як і належить, першими отримали російські військовослужбовці, які брали участь у провокаціях у Південній Осетії та нападі на Грузію 2008 року.
На відміну від росіян, сучасне українське військо уникає у своїй символіці використання стрічки чорного та помаранчевого кольору. Наші вітчизняні військові традиції створені та розвиваються на основі історичних здобутків та досвіду запорозького козацтва, боротьби за українську незалежність у 1917–1921 роках, участі українців у визволенні УРСР від нацистів, національного руху Опору 40–50-х років минулого століття. Георгіївська символіка або не мала до цього жодного відношення, або уособлювала сили, чиї інтереси були антиукраїнськими.
Та ж Катерина ІІ — засновниця ордена святого Георгія — відома ліквідацією Гетьманщини, знищенням Запорозької Січі, введенням кріпацтва. Під час громадянської війни 1918–1920 років проти білогвардійців активно воювали як частини армії Української Народної Республіки, так і українські повстанці під керівництвом Нестора Махна.
Визвольний рух 40–50-х років ХХ ст. безкомпромісно боровся з радянською владою, і чорно-помаранчева емблема російської військової сили йому не близька.
Спроби затвердити гвардійську стрічку під назвою «георгіївська» як символ перемоги над нацизмом розпочалися 2005 року в Росії. З ініціативи державної інформаційної агенції «РИА Новости» тоді була започаткована однойменна акція. За задумом, вона мала стати символом Перемоги та об’єднати радянську історію з військовою славою сучасної Росії. Ототожнення георгіївської та гвардійської стрічок у ході акції стало по суті спробою монополізувати перемогу над нацизмом, представити її як суто національну російську. Внесок інших народів, також і українського, нівелювався. Цілком однозначно й цинічно таке трактування оприлюднив 2010 року тодішній прем’єр-міністр РФ В. Путін, який заявив про виключну роль у перемозі над нацизмом росіян та Росії.
На жаль, імперську російську ініціативу почали активно поширювати в медіапросторі сусідніх суверенних держав. У Білорусь, Україну, Казахстан, Вірменію та інші пострадянські країни вирушали численні агітпоїзди з фейковими, обвішаними новою символікою «ветеранами». Вони розповідали про велику роль Росії, непереможність її армії, прозорливість політики в боротьбі із зовнішніми і внутрішніми ворогами. Насправді ж ця акція була етапом підготовки до вторгнення на території суверенних держав, які ризикнули відійти від великого «слов’янського союзу» під проводом «старшого брата» й обрали європейський шлях розвитку. А підсумком цього стала агресія Росії проти Грузії 2008 року та захоплення Криму й окупація частини Донбасу 2014-го.
Олександр Кіндсфатер