Міф 1. Середньовіччя — темні віки європейської культури

Середні віки — час примітивної культури та цілковитого занепаду науки, а справжній розвиток розпочався лише в епоху Відродження.

Мислителі Ренесансу сприймали себе як рятівників високої античної культури від середньовічного невігластва й забобонів, тому й обрали для своїх часів назву Відродження.

Чому це не так. Середньовічні філософи не відкидали античних і не заперечували раціонального пізнання. Досягнення, якими прийнято позначати початок Відродження, — великі географічні відкриття, винайдення друкарського верстата, розвиток національних мов — беруть початок із Середньовіччя. У середні віки виникають університети, формуються центральні європейські столиці та економічна система, закладаються основи сучасної науки й мистецтва. Тому хибно вірити думці, що тисяча років європейської історії — це чорна діра.

Міф 2. Мільйони людей гинули від голоду та хвороб

Середньовіччя — час епідемій, люди масово хворіли й помирали голодною смертю.

Епідемія «Чорної смерті», яка розпочалася наприкінці Середньовіччя, відлунювала в Європі аж до XVI століття, тому вважали, що раніше ситуація була ще гірша.

Чому це не так. У середні віки було тільки дві великі епідемії: Юстиніанова чума в VI столітті та «Чорна смерть» у XIV столітті. Між ними — вісім століть спокою. Звісно, траплялися локалізовані вибухи хвороб, але загалом смертність у Європі у ті часи була не вища, ніж у сусідніх Азії чи Африці.

Думки, що Середньовіччя було часом повсюдного голоду, також не мають достатнього підґрунтя. Звісно, селяни мусили багато працювати та залежали від засух і неврожаїв. У містах було зазвичай легше, бо влада не хотіла «голодних» бунтів. Збереглися документи про те, що в часи неврожаю для містян закуповували пшеницю в сусідніх державах і продавали хліб за зниженими цінами, щоб тримати їхні настрої під контролем.

Зображення: The British Library, Catalogue of Illuminated Manuscripts

Міф 3. Люди маскували запах зіпсованої їжі спеціями

Середньовічні люди не знали, як правильно зберігати продукти, через що ті часто псувалися. Щоб приховати несвіжість їжі, додавали багато спецій.

Привезені з далеких країв спеції були популярним товаром і статусним символом у Середньовіччі — настільки, що на багатих столах їх подавали в окремих мисках.

Чому це не так. Від уміння консервувати їжу в європейському кліматі залежало, чи вдасться дожити до весни. Одним із популярних засобів для тривалого зберігання м’яса було засолювання, тому їжа селян і бідняків часто була солона, але аж ніяк не пряна. Тим часом у містах за продаж неякісних продуктів могли оштрафувати та позбавити права на торгівлю. До того ж, спеції в Середньовіччі були товаром вишуканим і дорогим, тож маскувати ними неякісну їжу — нелогічно.

Міф. 4 Люди роками не милися — гігієна була жахлива

Середньовічні люди рідко милися, а тому огидно пахнули. Наречені приховували сморід за допомогою букету квітів.

У Середньовіччі не було централізованого водогону та каналізації, вбиральні розташовувалися біля житлових будинків, різники могли працювати прямо на вулиці, залишаючи після себе відходи. Міста були доволі брудні, тому зазвичай вважають, що й люди теж.

Чому це не так. У містах були бані. Є дані про те, що в публічних будинках для клієнтів спочатку влаштовували купіль, але, звісно, милися люди не тільки в таких випадках.

Руки мили не тільки перед тим як сідати за стіл, а й під час трапези: посуд був спільний, за тогочасними правилами етикету вважалося недостойним передавати сусідові кубок масними руками.

Крім того, жителі того часу стежили за ротовою порожниною. Вони майже не їли цукру, тому мали менше проблем з карієсом, а щоб подих був приємний, жували запашні трави чи спеції. Прованські дами ХІІІ століття, наприклад, для «солодкого подиху» жували зернятка кардамону.

Міф 5. Лицарі одягали на своїх дружин «пояси вірності»

Перед походами лицарі одягали на своїх жінок спеціальні «пояси вірності», щоб мати певність, що їм не зрадять.

У середньовічному романі «Ґвіґемар» розповідається, як дама проводжає свого лицаря у похід та зав’язує на його сорочці вузол, який тільки вона зможе розв’язати, а він замикає на її стегнах пояс, який тільки сам зможе відімкнути. З цього — і з ренесансних сатир про ревнивих чоловіків — дослідники зробили висновок про існування «поясів вірності».

Чому це не так. У середньовічних текстах немає жодного доказу використання такого пристосування. Утім, у флорентійських документах XV століття є згадки про те, що під час набігів ворожих армій жінки замикали себе в спеціальним приладах, щоб захиститися від зґвалтувань.

У ХІХ столітті так звані «пояси вірності» потрапляють до музеїв як доказ середньовічного варварства. Однак вже в ХХ столітті власники колекцій починають їх детальніше роздивлятися: деякі об’єкти виявляються підробками, інші — неправильно інтерпретовані. Наприклад, в одному музеї під назвою поясу вірності зберігався собачий намордник.

Міф 6. Феодали користувались «правом першої ночі»

Феодали мали право провести першу ніч з молодими дружинами своїх кріпаків, і нічого їм за це не було.

Є уривчаста інформація про те, що в разі несплати податку залежними селянами, їхній господар може провести ніч з їхніми дружинами.

Чому це не так. Однозначних підтверджень цієї тези у середньовічних документах знайти не вдалося. Документальних доказів щодо застосування такого права немає, як і згадок про нього в інших контекстах: під час судових процесів, у розповідях про причини повстань чи в церковних книгах. Крім того, середньовічні кріпаки, хоч і були людьми підвладними, все-таки мали статус осіб, а не речей (зокрема їх не можна було продавати).

Міф 7. Відьом масово спалювали на вогнищах інквізиції

Церква протидіяла всьому антирелігійному, тому було прийнято спалювати відьом на вогнищах інквізиції.

Згадки про страти людей, підозрюваних у відьомстві, збереглися в середньовічних документах.

Чому це не так. На відьом дійсно полювали, але їх не спалювали. До того ж, церква цим не займалася. За Карла Великого у Священній Римській імперії фальшиві звинувачення у відьомстві були карним злочином. У X столітті у канонічному праві з’являється так званий «Єпископський канон», за яким віра у відьмацтво суперечить основним тезам християнства. У XI столітті Папа Римський Григорій VII писав, що не можна звинувачувати безневинних жінок у природних катастрофах. Створена в ХІІІ столітті інквізиція розглядала, насамперед, справи про єресь, але якщо все-таки звинуваченим у відьмацтві вдавалося потрапити до рук їй, а не своїм сусідам, у них було більше шансів вижити.

Масові страти відьом почалися в XVI столітті, коли посилилася віра в їхній зв’язок з дияволом.

Міф 8. Жінки були безправними та неосвіченими

Середньовічні жінки не працювали, не мали прав і мовчки корилися наказам чоловіків.

Ситуація з правами жінок у Європі ще століття тому була доволі скрутна. Тому припускають, що в похмурому Середньовіччі жінки не мали прав узагалі.

Чому це не так. Насправді жінки багато працювали та, що важливо, могли заробляти гроші. Міські майстерні часто були сімейними закладами, і збереглося чимало свідчень про те, що дружини допомагали чоловікам у ремеслах. Дружини купців були продавчинями. І навіть вельможні дами мали чимало роботи, бо мусили дбати про маєтки.

Жінки мали право власності та свободу цією власністю порядкувати, що доводять, наприклад, збережені жіночі заповіти. Не бракувало їм і права голосу: черниця Гільдеґарда Бінгенська залишила після себе наукові трактати, містичка Катерина Сієнська мала вплив на італійську політику ХІV століття, Христина Пізанська була професійною письменницею, вела хроніки й наставляла спадкоємців престолу. І навіть поруч із трубадурами творила ціла низка трубадурок, які пропонували жіночий погляд на куртуазну любов.

На думку деяких дослідників, якщо в заможних родинах хлопчиків навчали суто чоловічих справ — полювати, битися на мечах, то в освіті дівчаток знаходили місце на читання й письмо.

Зображення: The British Library, Catalogue of Illuminated Manuscripts

Міф 9. Повний науковий занепад

Найбільшою проблемою, якою переймалися середньовічні вчені, було те, скільки янголів може поміститися на вістрі однієї голки.

Протестантські апологети, а згодом і просвітники критикували схоластичний метод середньовічної науки, і з цієї критики народилося глузливе запитання про янголів і голку.

Чому це не так. Тома Аквінський у книзі «Сума теології» сравді розмірковує, чи можуть кілька янголів перебувати в одному місці одночасно, але йдеться про взаємодію матеріального і нематеріального аспектів світу — обидва були реальні для середньовічної науки.

Філософи в середні віки цікавилися не тільки релігійними питаннями. А якщо йдеться про ченців, то монастирське середовище пропонувало сприятливі умови для розвитку й поширення науки: власне майно монастирів і фінансова підтримка від пожертв дозволяли не перейматися про щоденний хліб, у бібліотеках містилися книжки з різноманітних дисциплін, а повсюдна латина загалом полегшувала налагодження інтелектуальних зв’язків.

Міф 10. Люди вважали, що Земля пласка

Середньовічні люди беззаперечно вірили, що, дійшовши до краю Землі, можна впасти з неї або пробити небо головою.

Астроном Микола Коперник наводив думки маргінальних середньовічних авторів про пласку Землю як зразок помилкової космології. Історики науки ХІХ століття, яким важливо було протиставити релігію й розум, підхопили ці тези як репрезентативні для Середньовіччя загалом.

Чому це не так. Про те, що земля куляста, знали ще античні філософи: Платон, Парменід, Евклід. Середньовічні вчені не бачили причин із ними сперечатися, адже Бог оселив людину у світі, щоб вона його пізнавала, і наділив розумом для цієї мети. Про сферичну форму Землі писали, погоджуючись із раціональними доказами, святий Августин у IV столітті, Беда Преподобний у VII, Гільдегарда Бінгенська у ХІІ чи Тома Аквінський у ХІІІ. І навіть Данте в «Божественній комедії» писав, що пекло простягається аж до центру земної кулі.