Слов’янський дебют «Правого Сектора»
Авторські статті 23 Квітня 2020 13:15Mikel

Слов’янський дебют «Правого Сектора»

Початок антитерористичної операції на Донбасі після 14 квітня до 5 травня можна охарактеризувати як хаотичне і неорганізоване дійство. Армійські командири прямо або побічно відмовлялися брати участь в бойових діях,  Антитерористичний центр СБУ намагався зібрати хоч якісь сили, щоб звільнити Слов'янськ і Краматорськ.

У цих умовах спробу робити хоть щось зробив лідер організації «Правий Сектор» Дмитро Ярош. Після того, як 17 квітня сталася трагедія і проросійськими бойовиками були вбиті двоє «майданівців»  - Юрій Поправко і Юрій Дяковський, він вирішив діяти.

Ярош зв'язався з керівництвом держави (за його словами - з в.о. Президента Олександром Турчиновим) і буквально випросив якесь бойове завдання для своєї групи. Їм була дана команда провести рейд в напрямку Слов'янська з метою знищення силового трансформатора, який постачав електроенергію до телевізійної вишці на горі Карачун. У разі успіху вплив ворожої пропаганди було б серйозно обмежений.

Вранці 19 квітня «Правому Сектору» був переданий транспорт - два джипа «Міцубісі» і два пікапи «Ніссан». На той час добровольцями активно йшли пошуки зброї - причому в усіх напрямках, в тому числі і кримінальному.

Учасники бою 20 квітня: Дмитро Ярош і Віктор Панаско

У підсумку загін був озброєний дикою сумішшю мисливських карабінів «Сайга», кримінальними АКСУ і АКС, а також парою снайперських гвинтівок СВД. Було також десяток гранат Ф-1 і РГД-5.

Однак головну надію «правосекі» покладали на кримінальний ручний кулемет - югославський клон німецького «машінгевера» - М53, перероблений шляхом заміни стволу під мисливський патрон .308 win.

Про те, як проходив сам рейд відомо досить багато - є інтерв'ю самого Яроша і одного з його «сотників» - Віктора Панаско на прізвисько «Іранець». Тому відновити картину подій цілком реально.

Панаско: «19 - го в вечорі, Ярош ввірвався на базу, пояснив що потрібно негайно знищити телевежу під Слов'янськом. Я намагався пояснити, що до цієї задачі ніхто не готовий, проте він мене не почув і доручив надати бійців для цієї диверсійної операції. Звісно, що я не міг відпустити своїх неозброєних хлопців, а сам залишитися на базі».

Незважаючи на досить бадьорі слова Яроша про те, що всі без винятку були мотивованими добровольцями, свідомо поїхав на завдання, але зі спогадів «Іранця» це не очевидно: «З'ясувалося, що в першому авто їхав водій без зброї, без броні і взагалі, йому заплатили як таксисту.

Далі події розвивались за споминами Яроша розвивалися наступним чином:

«Ми виїхали пізно увечері з Дніпропетровська. До Слов'янська під'їхали о першій годині ночі. Нам потрібно було повернути з траси на Карачун перед містом. Цей поворот на карті АТО був позначений як вільний. Блокпост найманців був відмічений у двох кілометрах далі».

Судячи з усього колона в темряві на повному ходу просто влетіла у ворожий блокпост біля с. Билбасівка. У викладі «Іранця» початок бою виглядало вкрай хаотично, що втім і не дивно, з огляду на всі супутні обставини:

«Мене розбудила московська лайка, ще не розплющивши очей я зрозумів що авто стоїть. Відкривши очі, перше, що я помітив, так це, машина вперта в бетонний блок - це був блокпост, подивившись в гору я помітив прапор з двох кольорів. Та зрадів я не на довго, адже біля авто стояв воїн в камуфляжі «партизан» (на той час він стояв на озброєнні ВДВ РФ) лаявся на водія.

Світла від фар за спиною не було, тому я зрозумів що вони відстали. Але й не був впевнений, що вони наздоженуть нас на цьому маршруті. І коли солдат попросив показати водія права, я помітив, що інший прапор мав три кольори, тоді я й здогадався що то прапор ВДВ РФ, а поруч російський триколор. На ті 20 секунд я усвідомлював, що звідти ніхто живим не вийде, попереду без броні та без зброї був водій, поруч друже Француз з двома ПМ, позаду я з чехословацьким АК, з одним лише ріжком і купою розсипю набоїв та два мисливці, в одного двухстволка, в іншого - карабін «сайга» і по заду священник, якого ми випадково забули висадити біля церкви. Роздався крик «Немедленно покажите документи»,  тоді я й віддав наказ вступити в бій гучним: «Контакт...»

Блокпост поблизу Билбасівки

Я не пам'ятаю чи то був друг Короп чи друг Довбуш, але хтось з них, бо вони обидва сиділи зліва від мене, дав перший постріл в окупанта, який вже зняв автомат з запобіжника і збирався на нас націлити зброю. Перший постріл прийшовся в автомат, солдат відскочив проте не впав, слідом його наздігнав другий постріл, він й склав солдата. Я дав коротку чергу через лобове скло в напрямку блокпосту, намагаючись влучити в кулеметну бійницю, в той же час вигукнув «З машини».

Ми всі як один вискочили на землю. Мені й друже Французу пощастило більше адже ми вискочили й зразу викотилися на узбіччя в хащи.

Короп і Довбуш вистрибнули на лівий бік і опинилися на середині дороги, прямісінько під прожектором, я без роздумів почав вести вогонь короткими чергами по блок посту, не даючи змоги ворогу вести прицільних вогонь по хлопцям на дорозі... В ріжку швидко закінчилися набої, тоді мене підмінив Француз, але вже одиночними і з ПМу, доки я заряджав ріжок хлопці вже були в безпечній зоні. Почувши позаду шум двигуна і світло фар, я ще не знав що то наші і віддав наказ зайняти кругову оборону, і поки не відкривати вогонь, адже ми мали дуже обмежений боєкомплект...»

Їх врятувало тільки те, що під'їхала інша частина колони. В результаті бій зав'язався з новою силою. У ці перші хвилини, коли противник зосередив свій вогонь по першій машині, загинув неозброєний водій.

Ярош: «На жаль, були ще й інші несподіванки - наша головна вогнева сила - кулемет, майже одразу вийшов з ладу. Мабуть, через набої. Ми розподілили цілі, подавили їх вогнем та пішли вперед - адже треба було поспішати, поки в нас були набої та до противника не підійшло підкріплення».

Фактично бій розсипався на ряд вогневих контактів, в яких головним фактором була наявність (вірніше - відсутність) у нападників боєкомплекту.

В результаті вибуху кинутої ворогом гранати був важко поранений водій другої машини - «Бурий» (Ярослав Антонюк). Його зміг під вогнем противника евакуювати «Іранець».

«Метрів за тридцять до машин, які були на ходу, в наш бік полетів вистріл з РПГ-7. Він впав по лівому флангу, тоді я впевнений був що все скінчилося, але поранений щось прохрипів і то дало мені сили. Я випустив в блокпост все що лишилося в ріжку, розвернувся і побіг до наших автівок, з такою швидкість з якою ніколи не біг, ніби на мені не було ні розгрузу з автоматом ні пораненого на плечі... Обережно всадив його в багажника і заскочив сам, в цю хвилину я відчув вибух ще одного пострілу з РПГ, що вдарився в асфальт в 10метрах від нас... З криками : "Газуй" - ми почали набирати оберти, автівки були вже зі спущеними колесами, але це вже не бігти, я замінив порожній ріжок...»

У той же час за словами Яроша:

«Отже, блокпост був зачищений. Ми нарахували шість тіл вбитих найманців, забрали в них зброю та набої. Але бій не закінчився - а навпаки щільність вогню зростала. Ми перебили не всіх - кілька бойовиків відійшли ближче до міста, вони оговтались та продовжили стрілянину і майже миттєво почали під'їжджати легкові машини з новими бойовиками, які теж одразу вступали в бій. Особливу небезпеку становив кулемет, який відкрив вогонь з правого флангу. Він щільно бив по машинах.

Нам треба було відходити, бо ми були дуже помітними цілями - за нашими спинами були розстріляні вщент вже дві наші машини. Дві машини, що залишились цілими, були сильно пошкоджені кулями. Треба було відходити, бо нам підкріплення не прийде, а набої у більшості бійців закінчились. Боєць з позивним Десант виніс Ярослава з-під обстрілу, йому надали допомогу. В нього були страшні рани - граната розірвалась біля голови. 19 бійців завантажились у два джипи, у яких були прострілені колеса.

Мені боляче, що тіло Михайла Станіславенка забрати під вогнем не вдалось. В нього дійсно були документи та моя візитка. Всі залишили документи та власні речі, а він не був нашим бійцем, тож він попри наказ залишив візитку на пам'ять собі.

Ми ледь доповзли до Харківської області. Там, на щастя, вдалося попередити комусь через Київ наш блокпост, що ми свої. Ярослава передали лікарям, і він потрапив до реанімації. А ми поїхали до себе у Дніпро. Але у Павлограді нас зупинив блокпост внутрішніх військ та націлив зброю. Ситуація була трохи напружена. І ми не могли пояснити, що ми робили і хто нам поставив завдання. Вевешники бачили в нас тільки 19 незаконно озброєних громадян, які пересувались на прострілених машинах. Вевешники стояли на Майдані та згадка про "Правий сектор" не зробила їх дружніми, скоріше навпаки. Вони вимагали здати зброю. І тут я раптово знайшов у себе в кишені посвідчення кандидата у Президенти України! Ох, як воно мені допомогло! Тільки побачивши, що я кандидат, командир вевешників змінив тон та зателефонував своєму керівництву. Кандидатський мандат дозволив мені все владнати - тож, президентська кампанія пройшла не даремно».

Зброя і тіло загиблого Михайла Станіславенко, яких виклали російські бойовики для демонстрації російським же ЗМІ близько захопленого будівлі СБУ в Слов'янську, квітень 2014 року

 

Є, правда, й інша менш героїчна версія - нібито ВВшнікі, що стояли  на блокпосту побачивши пару машин, повних озброєних людей, швидко ретирувалися. А у добровольці місцевої самооборони, які несли службі, побачивши Яроша, влаштували «правосекам» вкрай дружній прийом.

Офіційна версія бою у викладі МВС України виглядала вкрай лаконічно: «Близько 3:00 на блок-посту Слов'янська між двома групами громадян виникло збройне зіткнення. В результаті одна людина загинула і троє отримали вогнепальні поранення. Потерпілі госпіталізовані ».

Однак сепаратисти отримали в свої руки нібито серйозні докази так очікуваної агресії «Правого Сектора» у вигляді захопленого заклинило кулемета, «візитки Яроша» і тіла загиблого - тому використовували це у своїй пропагандистської кампанії як то кажуть «на всю катушку».

Варто сказати, що за даними самопроголошених «влади» Слов'янська в перестрілці загинуло троє місцевих жителів (1972, 1957 і 1990 років народження). Однак є підстави засумніватися в цих даних. Так, той же Ярош стверджує, що загиблих було шість, а автору цих рядків у той час доводилося чути від про-російських ополченців на блокпосту під Слов'янському інформацію про те, що загиблих було п'ятеро.

Тобто з великою часткою ймовірністю можна припустити, що крім відомих місцевих «ополченців» було двоє або троє загиблих росіян, які прийшли разом зі стрілецькою або дісталися до окупованого Слов'янська самостійно. Саме секретністю або хаосом тих днів (а в Слов'янську і понині є кілька десятків поховань без імен і прізвищ) можна пояснити таку різниця в кількості загиблих.

Після вилазки 20 квітня керівництво «Правого сектора» прийшло до розуміння, що потрібно формувати свої збройні загони виключно за підтримки держави і такою-сякою, але дисципліною.

Михайло Жирохов

 

Схожі статті
Монетизуй свій талант з OnPress.info ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ