Священник ПЦУ, якого катували російські бойовики, розбудовує українську церкву на Донбасі

Він підтримував майданівців, його катували контрольовані Росією бойовики. Зараз він – капелан Національної гвардії, волонтер, радіоведучий і духовний наставник
Свято-Вознесенської парафії Православної церкви України в Дружківці на Донеччині. Все це – про отця Діонісія Васильєва, інформує Донбас.Реалії.

У невеличкому будиночку по вулиці Пушкіна у Дружківці раніше збиралися та молилися мусульмани. Згодом власниця будинку померла. 21 рік тому його викупили для розбудови церкви Київського патріархату. Зараз тут – Православна церква України.

На свято Преображення – в народі Спас – сюди прийшли і люди поважного віку, і молодь. Принесли для освячення кошики із фруктами та медом.

Богослужіння українською мовою проводить отець Діонісій.

«І ще молимося за воїнів, що захищають суверенітет і недоторканність української землі. За їхніх рідних і близьких, що сумують за ними й чекають на них здорових, щасливих і з перемогою», – лунають під час служби слова молитви.

Жителька Дружківки Анастасія Павлівна розповідає, чому ходить молитися саме до цієї церкви: «Тому що я українка, і батюшка наш українець, і цю церкву я люблю і поважаю. І я вдячна і священнику, і цій церкві».

Ще одна прихожанка, Любов Павлівна, додає, що почала ходити до ПЦУ з січня цього року, бо просто не знала, що у Дружківці є Православна церква України. А зараз відвідує служіння щотижня: «А батюшка Діонісій – це така людина, ви знаєте, я приходжу сюди, як додому. Мені хотілося б, щоби зі мною так мої діти розмовляли, як батюшка Діонісій».

Отець Діонісій згадує, що до храму почав ходити з восьми років. І вже тоді мріяв бути священником.

«Не те, що мріяв, – я чомусь був упевнений, що я буду священником. І тому для мене це – справа всього мого життя», – уточнює ігумен.

Після школи він здобув професію кухаря-кондитера. У Харкові закінчив духовну семінарію.

Отець Діонісій згадує: коли Україна здобула незалежність, був ще дитиною. Тоді ще не усвідомлював, що відбулося. Але чудово запам’ятав зміну одних грошей на інші, бо ж «бігав до магазину по цукерки».

А усвідомлення України, зізнається священник, прийшло після закінчення початкової школи.

«Для мене Україна – це я, це мої рідні, це моя земля. Я дуже пишаюся тим, що я українець. Україна – це моє життя. І я не уявляю свого життя без України», – каже Діонісій.

Уже вісім років він служить у Свято-Вознесенській парафії у Дружківці.

Майдан і війна
«Я розумів, що болить людям. Своїм серцем, духовно я теж був з цими людьми», – згадує Діонісій події на майдані Незалежності у Києві. Він кілька днів був серед протестувальників. Каже, що навіть повітря було наповнене чимось особливим.

А ще Діонісій вдячний майданівцям, які добровольцями поїхали на Донбас боротися з військовою агресією Росії.

Адже в країні у той час, згадує капелан, панував хаос, і регулярна армія не була готова. А добровольці, за словами Діонісія, взяли на себе перший удар і в Іловайську, і в інших точках фронту.

Він особисто знає багатьох з них, зокрема, і з батальйону «Донбас»: «Це, – каже, – велика жертовність. Жертовність не заради своїх інтересів. А це жертовність заради кожного з нас: за мене особисто і за мою сім’ю. І я дуже вдячний тим хлопцям, які, не зважаючи на важкий час, змогли розвернутися, сформувати такі батальйони і піти захищати нашу державу».

Отець Діонісій розповідає, що як священник не може брати до рук зброю, щоби захищати Україну. А капеланство для нього стало «синівським обов’язком, який можна віддати Батьківщині».

«Я зброєю не можу захищати. Але в мене є сильніша зброя – слово боже, яке підтримує бійців у різних станах. Бо після того, як ти повертаєшся з бою – це психологічно важко, це стрес. І інколи потрібна людина, яка може просто послухати, поспілкуватися з тобою, розрадити, зрозуміти в чомусь тебе. Я в цьому бачу теж своє служіння. І воно зараз важливе», – ділиться священик.

Ігумен Діонісій переконаний, що зараз не йде братовбивча війна, як кажуть деякі священники під час проповідей. Що відбувається насправді, він зрозумів під час перебування на передових позиціях і спілкування з військовими: «Сказати, що це братовбивча війна, я не можу. Прийшов агресор на нашу землю і хоче себе бачити тут господарем. Це неправильно. Чи це брат, чи це кум, чи це сват, – але це все має бути законно. Тим паче, якщо досліджувати історичні аспекти всіх цих моментів, то ніколи по суті Московія нам не була братом. Якщо вдумливо читати і розважати на історію, назвати Московію братнім народом неможливо. Тому я вважаю, що у нас є наші браття українці, які козацького роду. І от ми – браття!».

Чи переможе Україна у цій війні?

На це питання у ігумена Діонісія однозначна відповідь: «Сто процентів – Україна переможе! Якщо існує зло – воно має бути покаране. Яким чином це відбудеться – я не знаю. Але знаю, що ми вистоїмо, і Україна буде єдиною, цілою, і Крим теж повернеться до нас».

Катування
У багатьох парафіян у Дружківці, розповідає Діонісій, чітка проукраїнська позиція. Тому у 2013 році багато хто поїхав до Києва підтримувати майданівців: навіть один з місцевих лікарів у Михайлівському соборі надавав першу допомогу пораненим.

Тому у 2014 році, коли Дружківку окупували підтримувані Росією бойовики, до отця Діонісія прийшли троє озброєних автоматами людей у балаклавах.

«Вони вважали, що в 2013 році, коли був Майдан, це я людей проплачував і просив їх їхати підтримувати Майдан. Питали дуже багато за місцевих священників українських, за нашого очільника єпархії, бо хотіли його знайти. Я не знав в той час, де знаходиться наш очільник, так само, як і не міг дати інформацію, хто мене прислав проплачувати людей, бо цього дійсно ж насправді не було», – згадує священник.

Його затримали і відвезли до будівлі поруч із міською радою. Ігумен Діонісій розповідає, що катівню побудували у 1847 році. І тут постійно була тюрма, саме тут утримували і допитували Олексу Тихого.

Тут перебувало НКВС, а згодом – «Гестапо».

Ігумен Діонісій показує камеру, де його утримували. На підлозі ще лежить тодішня газета «Новороссия». У різний час тут було від 7 до 12 осіб, згадує священик. Годували раз на день вермішеллю швидкого приготування і давали баклажку води. І та ж порожня баклажка була потім «туалетом».

З вікна камери, каже капелан, бачив, як на подвір’ї одних людей били та розстрілювали, а інші – приносили бойовикам їжу.

Дві доби отця Діонісія утримували у цій камері, кожні дві години водили на допит.

«Били на допитах, били по нирках, по печінці, били у живіт… Коридор майже не висихав від свіжих крапель крові. І в кімнаті, де були допити, постійно була свіжа калюжа крові. Багатьом вони просто закривали очі, коли заводили в ту кімнату. Потім просто над головою стріляли. І потім знімали пов’язку і показували. Це все страшно було. В знайомого після таких знущань стався великий стрес. І людина через деякий час захворіла і померла… Я як священник мушу прощати, Господь Бог прощав. Простити – мабуть, простив, а забути важко», – розповідає колишній заручник і додає, що було страшно. Адже йому обіцяли «вивезти у посадку в Слов’янськ».

На третю добу отця Діонісія змусили написати розписку, що він поїде з Дружківки й більше ніколи не повернеться, і відпустили.

Церква на Донбасі
Діонісій каже, що на Донбасі завжди було важко служити. Навіть у Дружківці, за його словами, п’ять храмів Московського патріархату і лише один – ПЦУ. Постійно треба долати якісь перепони, зокрема і з боку чиновників, і з боку злодіїв.

«У нас буває так, що нас по три рази на рік грабують, виламують двері. Два роки назад це був просто злам дверей, наводився розгардіяш, і все. На жаль, ні правоохоронні органи, ні місцева влада ніяк не відреагували і не допомогли знайти, хто це. На даний момент вже два роки ми спокійно служимо», – зітхає з полегшенням Діонісій.

А після отримання Томосу про незалежність, каже Діонісій, до храму стали ходити й віряни, яким не подобалася політика священників Московського патріархату.

Поруч із будинком, де відбуваються служіння, побудували вже третю частину майбутнього храму.

Згодом, як храм побудують, каже Діонісій, у цьому будиночку будуть хрестити малюків.

Та коли ж добудують новий храм? Ігумен розводить руками: на це потрібні гроші. Тільки на зовнішні роботи необхідно 3 мільйони гривень. А зараз у країні і криза, і війна.

«Воно було би набагато легше, якби в нашій країні не було війни, якби не було цих поранених хлопців, яким треба допомагати. Можна було б віднайти кошти по Україні і добудувати цей храм. А зараз є більш нагальні і важливі речі, куди люди вкладають гроші. Тому поки що в нас будівництво заморожене. Я думаю, що тут буде в майбутньому гарний православний український храм», – упевнений отець Діонісій.

Він каже, що служити легко, коли є люди, які цього потребують. Тому у храмі панує домашня атмосфера, бо, за словами Діонісія, сюди приходять ті, які люблять Україну і «хочуть молитися до Бога своєю рідною мовою».

Джерело: https://sprotyv.info/obshchestvo/svyashhennik-pcu-yakogo-katuvali-rosijski-bojoviki-rozbudovuie-ukrainsku-cerkvu-na-donbasi