Восстание в Лукьяновской тюрьме (г.Киев) 09 февраля 1923 г.

Переглядів: 108
Восстание в Лукьяновской тюрьме (г.Киев) 09 февраля 1923 г. В мережі

9го февраля 1923г. в центре г.Киева в Лукьяновской тюрьме завязалась перестрелка между заключенными казаками Холодного Яра и гарнизоном тюрьмы.


Прослушивая книгу Юрия Горлис-Горского “Холодний Яр”, наткнулся на интересный отрывок:

Фіма оповідає:
— Було їх коло тридцяти. Говорили дозорці, що то всі були найголовніші бандити з Холодного Яру. Не могли їх ніяк виловити, аж поки не вдалося ГПУ піддурити їх. Підіслали їм агента ніби то зв’язкового від Петлюри й Тютюнника. Спритний ”сексот“ був, інтелігентний, документи відповідні привіз. Призначили збірку ватажків з усієї околиці вночі, десь у хаті серед ліса. А звечора ще до тієї хати прокралася група ударників-матросів із Києва і заховалася там. Як тільки хто зайде — зв’язали, рот заткали. Були б може більше ще пов’язали, та один, як кинулися до нього, вистрілив із револьвера. У лісі хтось дві бомби кинув — тривоги наробив. Вихопили пов’язаних і тихцем до Києва вивезли.
Сиділи в тюрподі від весни аж до осені, — не йшло чекістам слідство гладко. Вже й поговорювали дозорці, що скоро їх розстріляють.
Сиділи в двох камерах. На двір їх не випускали, двері відмикали лише, щоб їжу подати та ”параші“ забрати.
Одного ранку дозорець відчинив двері й подав бак із окропом на чай до камери, де самі главарі сиділи. Котрийсь приняв бак і з місця вилив окріп дозорцеві на голову. По такій купелі не зміг і крикнути… Втягнули його до камери, забрали ключі, револьвер, вдушили — і на коридор. Відімкнули другу камеру і всі разом на долину. На сходах скрутили другого дозорця, так, що й не писнув. Вскочили на долині у приміщення варти — захопили чотирнадцять рушниць, набої. Та начальник варти, поки вдушили його, вспів ще вистрілити. Варта на подвір’ї повернула кулемет на вихідні двері й тільки вони до виходу — відкрила вогонь по дверях. Вискочила з другого будинку вартова сотня, оточила тюрпод. На двері — ще один кулемет. Вернулися вони назад на поверх. Забарикадували сходи, самі з рушницями до вікон.
Як вони уявляли собі ту втечу — годі зрозуміти! З-посеред міста, в білий день, вартова сотня, казарми близько, чекісти, міліція… А от заризикували, — не мали, правда, що й тратити. Надіспіло ще військо, оточують тюрпод, а вони з вікон кладуть одного по одному. Стріляють рідко, щоб кожен набій надармо не пішов. Тамті по вікнах вогонь відкрили з рушниць і з кулеметів. І в наші камери кулі летять. Полягали ми на підлогу — слухаєм, що діється.
Відмикають всі камери — “виходь хто хоче — тюрпод підпалюєм!” Та хтож на певну смерть із камери вийде?! Лежимо дальше. Двері відчинені — видно, що на коридорі робиться.
Підпалили сінники з тапчанами у своїх камерах. Почала підлога й вікна горіти. В тюрподі дим — віддихнути не можна. Певно думали, що під дим і замішання вдасться декому прорватися до міста. Тим часом прискочили автами пожарники, брандсбої у вікна — залили вогонь.
Знову бій коло вікон. Ті, що мають рушниці — стріляють; хто не мав — посідали на коридорі й розмовляють собі, якби зовсім не їх смерть дожидала.
Із чотири години ”війна“ серед Києва йшла. По одному переставали стріляти і ставали попід стіну. Один, такий похмурий, що стріляв найуважніше — обернувся.
— Чого перестали?
— Один набій залишився… — відповідають з усіх боків.
Зняв рушницю з підоконника.
— Чорт! А про товаришів — забули?! Ну, та я ще маю три набої… Чотири кулі в револьвері…
— Я для себе сам приховав — одізвався один із тих, що розмовляли і показав рушничний набій.
Похмурий відійшов від вікна і став у куті.
Вставали і підходили по одному.
Цілувалися з похмурим.
— Пращай, Андрію…
— Пращай, друже! Куди хочеш?
— Чоло…
Вистрілив у чоло.
Підходить другий.
— Пращай! Куди бажаєш?
— Серце…
Вистрілив у серце.
Вистрілив зайві набої з рушниці й револьвера. Залишилося ще декілька, що не мали зброї.
Розвів руками:
— Ну, а ви, хлопці, вибачте… Загарячкувалися — не залишили для вас. Візьмете у нас рушниці й без набоїв кинетеся на чекістів, щоб до льоху не йти.
— Ну, отамани, — усміхнувся похмурий до товаришів із рушницями, — ставайте. Хай я хоч раз вами покомандую. Загородній! У тебе револьвер?
— Револьвер і одна…
—Ставай проти мене, я собі теж у револьвері залишив.
Розцілувавшись із тими, що залишилися, та між собою — станули посеред коридора парами, один проти одного. Похмурий проти Загороднього, біля них — два найстарші отамани Холодного яру, за ними останні. Кожний держав однією рукою свою рушницю за спуск — другою направляв сам дуло товаришевої рушниці собі в серце.
— Ну — готово? — радів чогось Похмурий, — Увага! Живе Україна! Раз! Два! Три!
Рівненька сальва — і шістнадцять трупів впало на підлогу.
Ті, що залишалися, забрали від мертвих рушниці. Тільки чекісти з червоноармійцями вдерлися на поверх, кинулися їм назустріч з кольбами. Порозбивали кільком голови, та ті, знаючи, що набоїв уже не мають, не стріляли, пов’язали таки живими. Побили сильно. Увечорі забрали до льоху. Оповідав потім дозорець, що сам Ріхтер повідрубував їм голови сокирою від дров. Вночі вивезли усіх і закопали. Не знаю, чи на Лисій горі — чи на Собачій тропі. І там, і там розстріляних ГПУ закопує.

В 1922 г. чекисты провели очередную операцию по ликвидации украинских “бандформирований”. В этот раз она получилась неожиданно успешной для ЧК. “Липовые” атаманы-чекисты выпустили приказ про “груповий з’їзд” всех участников вольноказацкого движения, который должен был состояться 29 сентября 1922 г. в Звенигородке. В назначенный день прибыли казаки и атаманы Холодного Яра, но не все. Некоторые все же учуяли западню и даже отговаривали своих собратьев по оружию, но те не послушались. В ночь на 29 сентября ничего не подозревавших казаков схватили и отвезли в Лукьяновскую тюрьму г.Киева. До 16 января 1923 г. длилось следствие. Вот выдержка из “Заключения по делу 446/7971”:

С момента организации Сов. власти на Украине все упомянутые лица, несмотря на свое пролетарское и полупролетарское происхождение, переходят в лагерь врагов рабочих и крестьян и в течении 18, 19, 20, 21 и 22 годов ведут с Сов. властью активную вооруженную борьбу путем поднятия массовых восстаний, массовых убийств советских работников, грабежей, налетов и разрушений Советского хозяйства, железнодорожных путей и прочее.
С первого момента зарождения петлюровщины на Украине эти лица в разное время вступают в армию Петлюры, участвуют во всех боях против Советских войск и после разгрома петлюровской армии они, будучи не в состоянии вовремя улизнуть в Польшу, направляются по домам и сразу приступают к организации бандитских отрядов, с которыми и оперируют долгое время в районе Кременчугской и Николаевской губ., производя там варварские разрушения…
Перед судом Революционного трибунала стоят три наиболее видных рыцаря бандитизма и три рядовых, но не менее активных в борьбе с Советской властью, бандита: атаман Завгородний, атаман Зализняк, атаман Гупало, адъютант атамана Завгороднего – Компаниец и два их помощника Добровольский и Ткаченко. Эти три атамана, начиная с 1918 – 19 гг., имели в своем распоряжении вооруженные бандитские отряды и в течение 4-х лет оперировали в районе знаменитого Холодного Яра с прилегающими к нему Чутянскими, Черными, Мотроновскими, Нерубаевскими и Каменскими лесами, ведя беспрерывную партизанско-бандитскую борьбу с рабоче-крестьянской властью. Указанный район в силу его природных условий долгое время являлся бандитским гнездом петлюровских ставленников. Здесь оперировала масса банд, проводя свою варварскую работу, под руководством видных петлюровских деятелей.
Длительной упорной борьбой они постепенно, с громадными трудностями ликвидировались… Атаманы Завгородний, Зализняк и Гупало и их отряды, как наиболее живучие, долгое время уходили из-под удара красных частей, свили себе гнезда в упомянутых выше лесах и до последнего времени продолжали свой дикий разгул.
4 года эти рыцари лесов не давали возможности спокойно проводить советское строительство на довольно значительной части территории Украины, лишь к концу 1922 года ПП ГПУ на Правобережье… удалось удачно разработать и разгромить бандитское гнездо этих атаманов, захватить живыми наиболее ярких представителей петлюровского бандитизма.
Перечислить все случаи варварской разрушительной работы атаманов Завгороднего, Зализняка, Гупало и их ближайших помощников – Компаниец, Добровольского и Ткаченко не представляется возможным ибо сами обвиняемые при всем своем желании не могут описать налеты, грабежи и убийства и другие “подвиги” совершенные ими в течении столь длительного периода…
2 февраля всех приговорили к расстрелу. В то время в тюрьме находились и другие смертники-казаки. Осознавая, что смерти избежать не получиться, группа отчаянных заключенных решилась на радикальные действия.

9 февраля в 8 часов 30 минут утра в камере №1, во время утренней раздачи кипяченой воды, заключенные завладели ключами и личным оружием охранника. Открыв двери соседних камер, ринулись в канцелярию и захватили оружие. С окон вели обстрел по осаждавшим их охранникам, милиции и чекистам. Неравный бой продолжался около 4 часов. Потом у холодноярцев закончились патроны и выжившие кинулись к выходу. Красноармейцы били с пулемета по ногам и многих захватили живыми, а потом казнили. Комендант Лукьяновской тюрьмы М.Рихтер в рапорте от 10 февраля пишет, что в результате восстания погиб 1 красноармеец, а 4 были ранены..Еще один яркий пример советской пропаганды.

Среди восставших всего погибло 38 человек:
” Едуард Добелас-Панок, Петро Пичкулич, Семен Жуковський, Павло Пашков, Іван Заєць, Йосип Гуменюк, Григорій Ранцев, Іван Левицький, Сергій Захаров, Федір Левицький, Сергій Татищев, Іван Мельник, Семен Данилевич, Ілля Листопад, Григорій Красниченко, Михайло Ножин, Дмитро Петренко, Григорій Певнев (Певний?), Михайло Якубовський, Микола Петриковський, Петро Погуляшенко, Григорій Калитюк-Гейша, Ларіон Завгородній, Мефодій Голик-Залізняк, Тиміш Компанієць, Олексій Добровольський, Костянтин Здобудь-Воля, Василь Цап, Микола Опока, Михайло Турок, Іван Гайовий-Грисюк, Юрко Дробатковський, Іван Ляшенко, Корній Черкас, Михайло Куниця, Денис Гупало, Григорій Олійник, Куценко.”

ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ..
Джерело: https://peaceinukraine.livejournal.com/3277616.html

OnPress.info
Жми «Нравится» и следи за нами в Facebook.

Комментировать

Be the First to Comment!

  Subscribe  
Notify of
Загрузка...