Згадати поіменно: чернігівські воїни, що загинули у 2017 році

Переглядів: 5083
Згадати поіменно: чернігівські воїни, що загинули у 2017 році Авторські статті

З початку 2017 року чернігівська земля втратила 13 своїх синів. Ми коротко розкажемо про кожного військовслужбовця, що загинув під час неоголошеної російсько-української війни. Слід зазначити, що не всі воїни загинули під час бойових дій, але погодившись захищати рідну землю, вони так само заслуговують на нашу шану та повагу.

  1. Володимир Бальченко

Загинув вранці 29 січня 2017 року під час боїв на Авдіївській «промці». 4 січня йому виповнилося 24 роки (1992 р.н.).

Молодший сержант, кулеметник 1-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Народився в селі Берестовець (Борзнянський район Чернігівської області). Там і похований.

Захоплювався футболом, грав за ФК “Берестовець”. Працював лісником.

8 жовтня 2015 року призваний на строкову військову службу, яку проходив у 169-му Навчальному центрі Сухопутних військ в Десні. По тому продовжив службу за контрактом. На фронті був із липня 2016 року.

Батько помер, залишились мати, брат і сестра.

За героїзм, виявлений у боях під Авдіївкою, Володимир Бальченко удостоєний ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Володимира Бальченка у квітні 2017 року на будівлі Берестовецької загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.

  1. Дмитро Пономаренко

Загинув 25 лютого від кульового поранення близько 21:00, під час виконання бойового завдання поблизу смт Верхньоторецьке (Ясинуватський район Донецька область). За повідомленням видання «Лівий берег» з посиланням на джерела в поліції, за півгодини до півночі біля смт Верхньоторецьке через помилку загинув військовослужбовець. Боєць несподівано вийшов з лісосмуги на дорогу, яка веде на непідконтрольну Україні територію. У результаті по ньому відкрив вогонь солдат, який, очевидно, прийняв його за бойовика.

Народився 22 травня 1981 р. у м. Чернігів.

У 1996 році здобув неповну середню освіту у Чернігівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 27, продовжив навчання у професійно-технічному училищі № 10 міста Чернігова за спеціальністю столяр-різб’яр.

З червня 1999 по жовтень 2002 року проходив військову службу у складі 7-го полку спеціального призначення Внутрішніх військ МВС України «Барс» у місті Ірпені (Київська область), за спеціальністю — кінолог.

Після служби в армії працював у пожежній частині у м. Славутичі (Київська область).

У 2009 році закінчив Чернігівський інститут інформації, бізнесу і права за спеціальністю «Менеджер економічної безпеки підприємств».

З 2009 по 2015 рік працював в охоронних структурах м. Чернігова.

8 жовтня 2015 року вступив до лав Збройних Сил України на військову службу за контрактом. Служив у 550-ї окремій радіолокаційній роті (138-а радіотехнічна бригада).

Похований в Чернігові. Залишилися батьки, дружина та син.

Указом Президента України № 104/2017 від 10 квітня 2017 року “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

  1. Геннадій Стаценко

Помер від хвороби 15 березня 2017 року під час несення військової служби в Лисичанську (Луганська область). Молодший сержант, мінометник 93-ї окремої механізованої бригади

Народився у 1969 році у м. Городня. Мобілізований в серпні 2014 року, після понад року служби повернувся додому, а з червня 2016 проходив службу за контрактом на Луганщині. Поховання 18 березня в Городні. Залишилися дружина та двоє дорослих дітей, дочка і син.

В пам’ять про Геннадія Стаценка у серпні 2017 року в Городні на міській Алеї Героїв встановлений пам’ятний знак.

4. Олег Саник

Загинув 12 квітня внаслідок мінометного обстрілу взводно-опорного пункту на шахті «Бутівка».

Солдат, командир бойової машини із 72 омбр. Народився 21 липня 1980 року в селі Поділ Срібнянського району на Чернігівщині, жив у Прилуках, закінчив школу з золотою медаллю.

Олег вивчився в гідромеліоративному технікумі на газівника, з 2002 року працював в АТ «Укргазбуд», згодом у ТОВ «Агрокім». Закінчив також заочне відділення Івано-франківського університету нафти і газу.

Був мобілізований у січні 2015 року, служив у 72-й бригаді. Демобілізувався 31 березня 2016-го, але в січні 2017-го повернувся до ЗСУ на контракт і вже з початку лютого був на передовій.

Залишилися дружина та син 2000 р.н.

За героїзм 22 травня 2017 року удостоєний ордену “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Олега Саника у червні 2017 року на будівлі Прилуцького агротехнічного коледжу встановлена меморіальна дошка.

5. Олександр Кірієнко

 

Загинув 20 квітня від уламкового поранення у голову під час обстрілу Авдіївської промзони. Противник застосував танки й міномети, один із танкових снарядів влучив у бліндаж.

Він народився 12 квітня 1997 року в селі Гатне під Києвом. З 2001-го мешкав у Карпилівці Козелецького району Чернігівської області. Закінчив у Чернігові професійно-технічне училище, здобув фах зварювальника. Солдат 169-го навчального центру «Десна», в лютому 2017-го відряджений до 72-ї бригади в зону АТО.

Залишилася мати, п’ять сестер та двоє братів.

2 вересня указом Президента України Петро Порошенко нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня(посмертно).

Ім’я Олександра Кірієнка викарбуване на меморіалі загиблим воїнам 169-го Центру, відкритому у грудні 2017 року в містечку Десна.

6. Павло Смирнов

27 років (1989 р.н.), із села Полуботки Чернігівського району (там же і похований). Після закінчення школи працював у ній бібліотекарем.

Загинув від поранення у живіт 22 квітня 2017 року поблизу селища Верхньоторецьке Ясинуватського району на Донеччині.

Осколками міни Павлові сильно пошкодило печінку й легені, помер у госпіталі.

З поля бою його витягував рідний 25-річний брат Олексій. Молодший брат пішов служив першим. Потім і Павло вирішив підписати контракт зі Збройними силами. Старший солдат, номер обслуги зенітно-кулеметного відділення 550-ї окремої радіолокаційної роти 138-ї радіотехнічної бригади. Відряджений до 72 омбр у зону АТО.

Після смерті брата Олексій повернувся до батьків. Рішенням командування бійця відпустили додому, більше у зону АТО він не повернеться.

Указом Президента України № 161 від 13 червня 2017 року “за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Павла Смирнова у вересні 2017 року на будівлі Халявинської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.

7. Руслан Аміров

25-річний солдат загинув 23 квітня під час бойового зіткнення з проросійськими бойовиками на авдіївській «промці», позиція «Алмаз», від кулі снайпера.

Руслан народився 31 березня 1992 року в Сосниці. Закінчив у селищі професійний аграрний ліцей, здобув фах електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Строкову службу проходив у «Десні» на посаді механіка-водія танка. 26 травня 2015 року вступив на військову службу за контрактом. У 72 омбр – кулеметник 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону.

Похований 25 квітня в смт Сосниця. Залишилася мати.

Указом Президента України № 259 від 2 вересня 2017 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

Пам’ять про Руслана Амірова вшанована у Сосниці в жовтні 2017 року в меморіальному комплексі пам’яті воїнам АТО та Героям Небесної Сотні.

Одна з вулиць Сосниці названа іменем Руслана Амірова.

8. Михайло Кобець

Три тижні не дожив морпіх Михайло Кобець до свого 22-го дня народження. 3 червня він отримав тяжке осколкове поранення під час обстрілу з реактивної артилерії поблизу села Чермалик Волноваського району на Донеччині. Матрос, навідник башти БТР 701-го окремого батальйону морської піхоти 36 обрмп ВМС України загинув від втрати крові по дорозі до шпиталю.

Народився Михайло 23 червня 1995 року в селі Білошицька Слобода Корюківського району на Чернігівщині. Був старшим братом у багатодітній сім’ї. 4 листопада 2015 року призваний на строкову службу, надалі підписав контракт.

Похований Михайло у рідному селі. Лишилися мати, вітчим і четверо молодших братів.

Указом Президента України № 216 від 9 серпня 2017 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність ІІІ ступеня” (посмертно).

В пам’ять про Михайла Кобця у жовтні 2017 року на будівлі Білошицько-Слобідської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.

9. Юрій Сорока

Загинув  11 червня на приморському напрямку, коли під обстріл в районі села Кальчик потрапив автомобіль, в якому перебував Юрій.

Юрію Сороці було 42 (1974 р.н.). Уродженець села Гмирянка Ічнянського району.

Після служби в армії проживав у селі Новокам’янка Каховського району Херсонської області, звідки і був призваний до лав ЗСУ. Перебував у зоні АТО три роки з перервами. Останнє місце служби — 59-та окрема мотопіхотна бригада, старший солдат, командир відділення взводу технічного забезпечення.

Похований у рідній Гмирянці.

Указом Президента України № 363 від 14 листопада 2017 року “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку” нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

В пам’ять про Юрія Сороку у серпні 2017 року на будівлі Гмирянської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.

  1. Володимир Хрол

Старший солдат, стрілець-регулювальник 92-ї ОМБр.

19 червня військові купались в озері біля Курахівської ТЕС і Володимир зник. 22 червня тіло бійця знайшли, офіційна причина смерті — утоплення.

Народився у1996 році у с. Волинка Сосницького району. Займався спортом, 2015 року закінчив професійний ліцей залізничного транспорту №5 у Чернігові. Працював водієм «швидкої». Коли з фронту в липні 2016 повернувся батько, Володимир вступив на військову службу за контрактом у 92 ОМБр, де вже служив його старший брат.

Похований в селі Волинка. Залишилися батьки і брат.

11. Ігор Кистерний

 Загинув 14 липня  під час зіткнення с диверсійно-розвідувальною групою бойовиків “ЛНР” поблизу смт Новотошківське (Попаснянський район Луганської області).

 Оо 22:55, куля влучила в серце Ігорю Кистерному – старшому сержанту, командиру взводу гранатометників роти вогневої підтримки 13-го окремого мотопіхотного батальйону “Чернігів-1” 58 омпбр.

Ігор Миколайович народився 21 березня 1987 року й виріс у місті Семенівка на Чернігівщині, що за 9 км від російського кордону. У 2006-2016 роках служив там прикордонником.

Захоплювався футболом, грав за ФК “Ревна” (Семенівка).

2016 року уклав контракт на військову службу в ЗСУ, спершу служив у Конотопі на Сумщині, з травня 2017-го виконував завдання в зоні АТО.

Похований у Семенівці. Залишились мати і сестра.

В пам’ять про Ігоря Кістерного в жовтні 2017 року на будівлі Семенівської гімназії № 2 встановлена меморіальна дошка.

12. Віктор Маслов

Народився 11 листопада 1968 року в місті Прилуки Чернігівської області, з 2005 року мешкав у селі Даньківка Прилуцького району.

Вивчившись на слюсаря-ремонтника, 1986 року пішов в армію – у свій 18-й день народження. Як і багатьох тодішніх радянських призовників, хлопця відправили в Афганістан. Віктор, снайпер-розвідник батальйону ВДВ.

Пройшовши ту страшну війну, в січні 1989 року демобілізувався й повернувся додому.

Після того, як його дружина загинула в ДТП, разом із дочкою перебрався жити до своєї матері в село.

А у листопаді 2016 року (як і за 20 років до того)  знову пішов на війну – тепер уже з Росією.

Підписавши контракт із ЗСУ, служив на посаді старшого солдата, розвідника розвідувальної роти 3-го парашутно-десантного батальйону 25-ї окремої повітряно-десантної бригади.

Загинув 28 листопада близько 17:00 біля Авдіївки (Донецька область) життя 49-річного воїна обірвала куля ворожого снайпера.

Залишилися мати і дочка.

Поховали бійця на Алеї Героїв кладовища в Прилуках.

  1. Володимир Мальцев

 Народився 17 лютого 1983 року у с. Лихачів Носівський район Чернігівська область.

Мав фах водія й тракториста (навчався в Ніжині і селі Мрин). Проходив строкову службу в десантних військах у Болграді.
Працював спочатку в пожежній частині в Києві, по тому — на Житомирській кондитерській фабриці “Житомирські ласощі”.
З 2007-го по 2014 рік мешкав у Житомирі. Влітку 2014 року повернувся до рідного села.

7 грудня 2014-го підписав контракт із ЗСУ на три роки. На фронті – з лютого 2015 року.

1 грудня о 16:20 молодший сержант, командир бойової машини — командир відділення у 1-му механізованому батальйоні 54 омбр дістав важке поранення під час мінометного обстрілу РОП біля с. Троїцьке (Попаснянський район). Помер о 1:20 у лікарні м. Попасна. Похований в с. Лихачів.

Залишилась мати, дві сестри (одна з яких є його двійням), дружина та двоє синів.

 

Померли після демобілізації

 

  1. Висоцький Олександр  (? – 27.04.17), солдат 195 Центральна база Державної спеціальної служби транспорту Мінтрансзв’язку України., Чернігів
  2. Ворона Олександр (02.03.65 – 18.09.17), капітан. Мена.
  3. Гапон Юрій Михайлович, 7.01. 1975, Ковчин Куликівського району. У 1992 році закінчив Ковчинську загальноосвітню школу. Працював слюсарем на дільниці механізації в ТОВ “Ковчинське” та СФГ “Колос”.         Призваний до Збройних сил України у травні 2015 року. Солдат, навідник КПВТ 1-ї механізованої роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону. Брав участь у бойових діях проти російсько-терористичних угруповань під Волновахою, Бахмутом, Попасною, Золотим Луганської області та на позиції “0” під Авдіївкою.   Демобілізований у липні 2016 року. Помер 24 січня 2017 року внаслідок хвороби. Похований у селі Ковчин.
  4. Дуда Анатолій Іванович, 22.07. 1971, с. Горбове Куликівського району. Закінчив Горбовську загальноосвітню школу (1988), Бобровицький радгосп-технікум за спеціальністю “агроном” (1993), Український державний аграрний університет (1999). Працював трактористом у селі Горбове, охоронцем у приватних структурах.  Призваний до Збройних сил України у березні 2015 року. Старший сержант 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Учасник бойових дій проти російсько-терористичних угруповань на Сході України. Демобілізований за станом здоров’я у грудні 2016 року. Нагороджений Почесною відзнакою командира 58-ї окремої мотопіхотної бригади “За вірність присязі”. Помер 21 січня 2017 року внаслідок хвороби. Похований у селі Горбове.
  5. 5Калібаба Віталій, 40 років, Степанівка (Менський район). Демобілізований учасник АТО, розвідник 2-го ОМПБ «Горинь» 30-ї ОМБр. Виріс у родині військового льотчика, строкову службу проходив у десантних військах. Працював у Степанівському міжшкільному навчально-виробничому комбінаті. Мобілізований навесні 2015 року, понад рік воював на Луганщині, переніс контузію. Після повернення з фронту виявили онкозахворювання. Помер 3 червня 2017 року. Похований у с. Степанівка. Залишились дружина та син.
  6. Колісніченко Олександр Сергійович (? – 16.01.17), Чернігів.
  7. Лемеш Володимир Володимирович, 16.05.1974, Киселівка (Менський район) Чернігівська область. Демобілізований учасник АТО, військовослужбовець 128-ї ОГПБр. 2015—2016 брав участь в АТО. Після демобілізації повернувся у Киселівку. Помер 7 грудня 2017 року. Похований в рідному селі.
  8. Пащенко Ігор Іванович, 43 роки, м. Чернігів. Демобілізований учасник АТО, номер обслуги 3-го мінометного розрахунку 1-го взводу 3-ї мінометної батареї 3-го аеромобільного батальйону 80-ї ОАеМБр. У 1992 закінчив ПТУ № 13 за фахом «оператор гребнечесального обладнання». Пройшов строкову службу в роті охорони при Міноборони. Працював спочатку за спеціальністю на Чернігівському камвольно-суконному комбінаті «Чексіл», потім охоронцем у київській компанії «Ельба Інвест». 28.08.2014 мобілізований як доброволець, з 08.11.2014 — в зоні АТО, брав участь у боях за ДАП, поблизу Донецька (у військовому квитку записана в/ч пп ВЗ720 — 80-та бригада, на початку 2015 3-й батальйон переведений у склад 81-ї ОДШБр). Помер 4 листопада 2017 року після тривалої хвороби, яка стала наслідком контузії у бою в середині січня 2015 біля с-ща Опитне (Ясинуватський район). Мати втратила з ним зв`язок десь 16 січня 2015 року. Після чого почала шукати по шпиталях всієї України. Знайшла 26 (за іншими даними — 27 січня) в Харкові. За документами він туди попав 19 січня зразу з передової. Потім лікувався у Києві. Запалення мозку перейшло в менінгіт, але Ігор боровся і навіть пішов на поправку, поступово відновлювалась пам’ять, знову вчився говорити. У 2016 лікувався в Чернігівському тубдиспансері. Бійцем опікувались волонтери, знайшли реабілітаційний центр. Але стан погіршився і він помер внаслідок набряку головного мозку. Похований в Чернігові на кладовищі Яцево. Залишилась мати та у Москві — донька від першого шлюбу.
  9. Резник Дмитро Анатолійович, 16.06.1983, Ушня (Менський район) Чернігівська область. Демобілізований учасник АТО. 2016-го повернувся з фронту, з важкою пневмонією, лікувався більше місяця у районній лікарні, потім у тубдиспансері. Влітку 2017 почали відмовляти ноги. Помер 23 листопада 2017 року через зупинку серця. Похований в Ушні. Залишилась мати-пенсіонерка і сестра-інвалід.
  10. Святний Андрій, 50 років, м. Ічня Чернігівська область. Кадровий військовий, учасник АТО. Капітан, військовослужбовець 1-ї ОТБр. 1987 року закінчив Пермське військове авіаційно-технічне училище. Служив у частинах ВПС та прикордонних військах. Звільнившись з лав ЗСУ, працював у Райагробуді, на молочноконсервному комбінаті. Мобілізований навесні 2014, служив за контрактом в Ічнянському райвійськкоматі. З 2015 — в зоні АТО у складі 1-ї бригади. Наприкінці жовтня 2017 року по закінченні контракту був звільнений в запас і повернувся до дому в Ічню. Раптово помер від серцевого нападу. Похований 6 листопада 2017 року в Ічні, поряд із могилою батька. Залишились діти та внуки.
  11. Щеглов Володимир (13.08.87 – 27.10.17). с. Покровське Менський район

 

Михайло Жирохов за участі Сергія Лаєвського

Комментировать

Оставьте первый комментарий!

Войти с помощью: 
  Subscribe  
Notify of